“Я на горі, з якої видно весь світ. Піді мною сірий та брудний світ, бідні люди просять милостиню, покинуті діти блукають на вулиці: брудні та голодні, річки та озера вже не такі сині, вони забруднені і сірі, майже немає дерев, замість них – багатоповерхові будинки, люди навіть не намагаються зустрічати один-одного посмішками, вони навіть не підводять очей з сірої стежки, яка веде в нікуди. А наді мною чисте, блакитне небо. Воно настільки чисте, що я не маю сил знову подивитися на жахливий світ, в якому я вже не живу, навіть не виживаю, а просто існую.
- Куди зникає небо? Чому воно стало ніби розмите водою? – я запитую себе, бо небо зникає з моїх очей. Мені здалось, що я втрачаю останнє, що я можу цінувати в цьому житті. Я не розумію, куди поділося небо, аж поки не відчуваю гарячих сліз у себе на щоках. Я починаю розуміти, що небо нікуди не зникало, просто крізь сльози я не бачила його.
Я більше не в змозі стояти, тому падаю на зелену траву. Я продовжую дивитися на похмурий сірий світ і плачу, бо розумію, що світ насправді такий, яким я бачу його зараз.
Я чую сміх, радісний сміх. Повертаю голову і бачу жінку. Вона вагітна. Вона також дивиться з гори на світ, але не засмучено, не так як я. Вона посміхається, а я не можу зрозуміти чому.
- Чому Ви смієтесь? Невже Ви не бачите? Не бачите бідних людей, покинутих дітей, забруднених річок та вулиць? Невже Вам байдуже?
- Байдуже? Невже ти справді вважаєш, що мені байдуже, де буде рости моя дитина? Але чому ти так кажеш? Невже не бачиш прекрасного сонечка, яке світить над землею, блакитного неба?
- Небо і сонечко – це єдине прекрасне, що залишилось у цьому світі.
- А зелені дерева, веселі діти, які прогулюються по зеленому парку разом зі своїми батьками, закохані люди, які знайшли сенс у житті? Вони живуть заради один-одного, заради кохання. І це прекрасно.
- Ви бачите лише те, що хочете і не звертаєте увагу на те, що вам неприємне! Ви егоїстка!
- Егоїстка? Чому, лише тому що радію життю? Тому що бачу не лише бруд і сум? Кожний бачить світ таким, яким хоче і це його право, його вибір. Іноді настрій чи період у житті впливає на бачення світу. У тебе все життя попереду і світ буде здаватись різним: сумним, жорстоким, цікавим, одноманітним, прекрасним... І ти завжди будеш хотіти більшого, завжди шукатимеш чогось нового. Ти не зрозумієш життя, але завжди будеш пам’ятати ті моменти, які змінили його. Як і у всіх людей, у тебе є вибір. Обери той, який зробить тебе щасливою.
Вона підійшла і поклала мою руку на свій живіт. Я відчула нове життя... і відчула, що я також можу дати шанс на щасливе життя іншій людині. Ні, я не побачила перед очима себе, вагітну, а лише відчула, що в середині мене зародилось нове почуття. Але це почуття зробило мене сильнішою і впевненішою у собі, воно було сильніше, ніж всі почуття, які я переживала до цього моменту. Я знову заплакала, але тепер від щастя. Жінка усміхнулась, але в її очах я побачила легку суворість та рішучість. Вона дивилась позаду мене. Я також повернула голову назад і побачила...могилу. Я не зрозуміла і подивилась на жінку.
- Час вирішувати – сказала вона.
Я підійшла до могили, але поряд з нею швидко виросла нова. „Коваленко Максим Андрійович, 1989-2003р.р.” – так було написано на першій могилі. Я підійшла до другої – „Коваленко Діана Андріївна, 1986-...”.
- Але ж це моє ім’я.
- Так. Ти обов’язково помреш, як і кожний з нас, але коли саме, ти „вирішиш” сама. Роби вибір і зроби все, щоб помираючи не думати про те, що ти не зробила у житті все те, що могло зробити тебе щасливішою...” |
