Ірися Ликович, 2006-03-23: Феєрія для СебеФеєрія для себе
Дзвінок вихопив мене зі сну. Точніше, з мрій. Напіввимріяна сонна тремтлива слухавка вібрує в моїй нерівнопульсуючій руці. (Хіба рука пульсує? – Так, у моєму творі все можливо. )
На екрані мобільного телефону тремтить напис „PIGGI”, і сіра свинка пронизливо кричить-виспівує телефонну мелодію: „Ла-ла-ла...” Так могло би тривати довго, але з-за тла звукових хвиль визирає силует мого чоловіка. Точніше, не чоловіка, а коханця. І не мого, а просто так десь баченого чи навіть вигаданого на якісь лічені хвилини для ...
– Для чого?
– ... (не знаю...)
– ? (як?)
– ! (не муч!)
Мені сьогодні сумно. Я – САМА. Мене не цілуватимуть владні вуста справжнього чоловіка. Мій живіт не покриватиметься „гусячою” шкірою, а великі коричнево-рожеві соски не болітимуть солодощами. Я беру слухавку.
- Привіт.
- Угу...
- Я заскучив...
Що він ще говорив? Він сказав: „Хочу тебе”, і це була єдина фраза, яку він насправді промовив. І, чесно кажучи, єдина, яку я хотіла почути.
- А ти?
- Я теж хочу тебе побачити...- рука моя вмілим натренованим рухом вивільняє з ліфчика ще сонне груденятко.
- Як справи? (Тобто: маленька паскуднице, ти знову торкаєшся соска наслиненим пальцем?)
- Все окей. Якраз збираюся в ліжко, – облизую свій вказівний, аби знову пестити моє яблучко.
Вершечок заспаного пуп’янчика перетворюється на стиглу міцну горошину спраглої жінки.
- Ти щаслива?
- О !..
Я згадую його і проймаюся бажанням відчути на собі доторк цих засмаглих від бажання рук, ненастирливо-гарячих уст, очей.
- Очей?
- Так. (Їхній блиск починається з мене. Він народжується й погасає на моїм оголенім тілі. Часто, коли він пестить мій куточок насолоди, погляд його зливається з моїм, і тоді я бачу ріст його бажань від початку і до самого кінця).
- Ти мусиш стати моєю тут і зараз, – твердо мовить він.
Я вся проймаюсь вогнем. Саме тому. Саме через це.
Сьогодні я сама. Вслухаюся у хвилювання свого серця. Рука вимріяного мужчини оголює мій живіт, довго пестить ніжну, м’яку шкіру. Потім мандрує нижче, і я тремчу, заплющивши очі. Вона блукає рельєфною поверхнею мого стогону, і потихеньку відшуковує ще солодші місця. Вся волога землі зібралась у мені і змішалась з моїми різнобарвними зітханнями.
- Алло...
О-го! Це навіть крутіше реальності. Вимріяний „він” аж розривається, блукаючи нетрями моєї любові. А я кричу, ваблячи його ще глибше -- до самого споду душі. Все живе моїм гарячим подихом. Палаючим, як його губи. Коли він цілує мій струмочок бажання, я плачу. Мої руки навчились так неперевершено повторювати рухи цього чоловіка!
Яке життя!
Ніч упала на місто. І я, вдоволена, засинатиму, бо щойно відлетіла з мене невеличка мрія, яка, знаю, повернеться ще не раз. Це ж уява торкалася мого пестливого тіла. І я, поклавши біля себе слухавку, стискала ковдру вільною від мрій рукою. |
Правила
| +2 | Шедевр! Одно из лучшего здесь! |
| +1 | Понравилось |
| +0.5 | Что-то есть |
| 0 | Никак |
| -0.5 | Хуже чем никак |
| -1 | Отстой |
| -2 | Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза! |
|
! Голосование доступно только авторизованным пользователям |
|
|
