прокидаюсь з твоїм тин-тирином,
не гадатиму – і до чого.
знову пальцями крижаними
очі ледве розводить втома.
тільки – клік –
щось ввімкнулось
по той бік.
відгукнулась
я лиш натяком посмішки -
ба! – теплішає зовні вже.
а життя – все галопом.
де воно – третє око,
щоб усе помічати
до страти?
скільки всього в довкіллі –
бруд, ненависть, скрипіння
від образи зубами,
на шматки роздирання,
вимагання, підступність,
пофігізм, брехні, тупість…
ех, почати б з початку!
як по нотах, вивчати
алгоритм виживання
та в суспільство вживання.
обвалятись спиною,
як собака, в багнові!..
може, тоді коханням
знов від мене потягне? |