Дві дівчини засинають. Навічно. В обіймах.
Зима відпускає поволі. Не бажаючи звикати, так довго замерзали пальці, а шляхи літа заклякли й скоротились до маршів від станції до станції. Так, незвично. Мої сліди у снігові - їм десять років. Здивовано, зачудовано, релігійно. Піднесення вгору, у минуле, за пруг майбуття.
Перервані прохідки.
Нашаровані історії.
Ятаґани, що лежать на траві. По обіді. Купую в кіоскові чіпси. Червень. Купую в кіоскові чіпси. Лютий.
У сни. Де іржаві колії та нескінченні вулиці. Шляхи із засмаглим асфальтом.
Згущене молоко, квіти на балконі, розірвані кросівки та руки під футболками.
У черевиках сніг. Дві доби. До мети. Йти по коліях, зупиняючись аби купити гарячої зупи. Аби опікти губи та язики. Аби відчути межу за якою не буде не буде не буде не буде. За якою усе. Є.
Траґедії лежать в обіймах зруйнованої долі.
Малі кошенята.
Надто пізно збагнути, що це і є щастя.
Дрібні гроші, презервативи, прозора скляна кулька, використаний носовичок.
Я довго ходив містом. Від сильного холоду боліло обличчя. А зовсім скоро мала початись весна.
Несправжня. |