Ятенний дим поґрутнім лоєм
струмить. На долі гливости сухої - на гнів
увИр, устИр,
спорілої, пустої...
Несіть!
Застиглі потолИ, урваннИм дланям вгул натисний,
залізні готинцІ-
у штил нарІзний знесені хрести.
Кістки.
Твої.
У сурмах трем
димить.
Ти чуєш?
тлінь.
Ти чуєш?
мить.
Візьми.
Поринь.
Громи та длусна, хтизна гать, потлумні ясти
не збагнути.
На шкірі мокрій згустні руки,
гарячі струмни струмом тусні
і біла грань у грі - навмин.
У тні причин.
ТерпнИй полин.
Кричи.
Поглинь.
Поглинь.
Кричи! |
