Куртка. Светр. Вітер.
Сніг.
Врешті так і мало статися. Вбутися. Вбгатися. Більше не поспішаю. Нікуди. Настирило. Можу йти будь-якою вулицею, можу зупинитись й стояти із заплющеними очима.
Зима. Тримати руки в кишенях. Час не переймає мене. Минуле? Процеси, рухи, закручені сюжети, просотане потом повітря - ... Озираюся на вікна й киваю до них - типу прощавання. Майбутнє? А, тлуща твань, я так хочу усе - саме сьогодні - холодне, за кожною новою вулицею, за будинками та парками, лісами та передмістями.
Збірка Стуса, зі світлиною на титулі. Під шкірою. Торкаюсь черевиком замерзлої калюжі, дихаю темним перед-ранком. Подекуди вмикають світло. Ті, кому треба йти. Зовсім немає втоми, щоденної, якої годі було позбутись. Так довго. Її немає. Як і межі поміж сном та безсонням. Теплі крижини.
Сьогодні.
Святошин. Випадкові перехожі. Проходьте хутчіше, втискайте голови у коміри. Намагайтеся зігрітися, розтирайте покоцюрблені пальці.
Я - камінь.
Перший тролєйбус зупинився - відчиняє двері. Йти пішки. Великі та важкі черевики. Від снігу світліше. Дитяче вражіння безмежности світу. Сабака спить, ну, так, - знову спізниться на пари.
десь наді мною зелена зірка, - літак,
він прямує
до Монтевідео.
Веселого.
(не люблю кінцівок типу "... і всє ані умєрлі") |
