Я б вбила її сплячу, на світанку,
Коли зоря ще не сховалася у небі,
А потім посміхалася б до ранку…
І все для тебе, це лише для тебе…
А тіло її ніжне та мерзенне,
Нехай тумани ранку розривають.
Навіщо погані цій світло денне,
Такі лише щодня нам серце крають.
А якщо хочеш, навіть серед ночі,
Вона прийде до тебе безголова,
Я відрубала їй її напередодні..
Тепер не скаже і кривого слова…
Вона й раніше думати не вміла,
І навіть, коли серце розбивала,
Але змогла все ж зрадити уміло…
Я навіть уві сні б її вбивала.
Лише для того я б отак вчинила,
Бо пам’ятаю якось ненароком,
Колись давно чиєсь серце розбила,
Безжально, не моргнувши а ні оком... |
