| Початок ночи завжди без слів, а потім сни зі словами. А потім – бігти над пустою землею, над простором якого давно вже нема. У ньому – чужі під"їзди, і можеш кричати комусь у вухо "я тут живу", на тебе дивитимуться як на божевільну. Ти заснула. Кілька років назад ти отримала паспорт і в ньому моя улюблена світлина, ти сміялась й вимахувала ним як справжня японка, ти сказала, що на тобі зовсім не було одягу. Не-бу-ло! Чиїсь фари повзуть стелею, вони зупиняються над ліжком. Відчиняються двері, звук викликаного ліфта. Це – Смерть, вона приїхала за кимось. Вона приїхала за кимось? Та ні, не бійся, вона також тут живе. Вже пізно, і їй треба відпочити, вона лежатиме, дивитиметься у стелю й прагнутиме заснути. Забути. Про що ти думаєш зараз? Тихо. Про що ти думатимеш за хвилину? Темно. |
