повінь причаїлась,
присне в очі спрага світу...
розум заповзято
залишає заповіти шкірі...
промінь вперся лобом
в необхідність твого тіла...
осінь розчиняє
у багнюці позолоту міста.
спокій - це вона,
це моя передсмертна розкіш,
розпач - це вона,
це моя передсмертна розкіш.
стигне прілих звичок
така непевна, ламка крига.
чути, як ти не спиш
з моєї туги - неосяжна втіха.
пащі ковтають розум,
збивають грудки кредитів часу.
я живу на видих,
цю стиглу осінь спиняю сказом.
спокій - це вона,
це моя передсмертна розкіш,
розпач - це вона,
це моя передсмертна розкіш.
відриваються губи
від кісток сьогодення,
виром темного смутку
від кісток сьогодення,
розкіш - гріти долоні
на кістках сьогодення.
я наклав би кістками
на кістках.... |
