Заплутались дороги
раптово, наче зграї,
дощі невпинно ллються...
За ким іти? Не знаю.
Думок чужих уривки -
то є ваша пісня,
вона ж не пояснить,
чому усе так вийшло.
Я мрію, щоб ранок
приніс нарешті зміни,
бо треба йти туди,
де всі будують стіни.
Цей світ ви зліпили
з однакових сюжетів;
заплутались самі
в його дурних тенетах.
Розсипалися мрії...
Хто ж буде їх збирати?
Раптово згасли стіни
м'які, неначе вата.
В годиннику стрілки
спинилися опівдні.
Навколо чужі правила,
хіба ж тут мрії винні?
Сплелись бетонні стежки
над вікнами скляними,
а я й досі не знаю,
що станеться із ними... |