кожного разу коли я займаюсь коханням
кожного разу як темно-червоні хвилі
мене забивають глибоко у сірі скелі
кожного разу в мені помирає вічність
бо з кожним порухом тіла підходить ніжність
та з кожним подихом різко заносить ногу
і чобіт її сталевий летить в обличчя
і сльози якщо виживають вмивають скроні
і тане той хто в мені сміється чи плаче
і я вмираю така що житиму вічно
і там де має боліти там крапле медом
і я захлинаюсь повітрям моєї туги
і там де радіє тіло там пил та вітер
він в”яже вузли зі снігу та клаптів бруду
він б”є від стіни до стіни зім”яті бляшанки
і в розпачі виє у чорне застигле небо
і той хто в мені задихається в цьому небі
і я забираю його в свій скажений вітер
а потім в мені вибухає кошлате сонце
і з тихим камланням згасають його уламки
і перед очима знов застигає порожня вулиця
по якій нічний вітер ганяє бруд
та порожні зім”яті бляшанки пересипані снігом
кожного разу коли я займаюсь коханням
Голо-совалка
Правила
+2
Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1
Понравилось
+0.5
Что-то есть
0
Никак
-0.5
Хуже чем никак
-1
Отстой
-2
Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: . . . Проголосовавших: 1
! Голосование доступно только авторизованным пользователям
