тепловозтепловоз.com

выйди за пределы восприятие без границ


В Тамбуре

06:57 00923007101027: Hi Allo...
10:09 Bief: В Медузки ...
20:48 Chinasky: ---pliker ...
09:41 wdr: ---Chinask...
16:49 pliker: ---Chinask...


В Камментах

01:12 Chinasky к Chinasky: Інколи
23:28 Gurgen к Юрий Тубольцев: Парадоксальные ...
14:14 Сплюшка к Chinasky: Інколи
23:54 Казлец к Чайка: Медведица
00:56 Chinasky к Chinasky: МаНтРа


Вход
ник:
пароль:
Забыли пароль? Регистрация


Отдельные вагоны

Литконкурсы

Спам Басаргина

Багаж

Предложить в Лучшее

Книга ЖиП

...ДИЗМ

Автобан

Вова, пошел нахуй!
Последнее: 2023-06-02 08:30
От Ооо

Спецтамбур для объявлений
Последнее: 2019-09-30 15:38
От Шкалабалав


Сейчас на сайте зарегистрированные:




Наши кнопки
ТЕПЛОВОZ.COM: Восприятие без границ!

Добавь кнопку Тепловоза на свой сайт!

Укр>Рус переводчик

Лента креативов
11 апр 2005 MEDUZKA: Хорошо... (14) ... (3)    
10 апр 2005 Ivan Kulinski: Українська Meat School - (8) ... (1)    
9 апр 2005 Die Katzchen: Насколько мне не все равно (13)    
-> 8 апр 2005 Kostya: Look (9)    
8 апр 2005 MEDUZKA: Шоколад (23) ... (2)    
8 апр 2005 MEDUZKA: Ты злишься? (18) +1.29 (15)    
8 апр 2005 MEDUZKA: Полувзгляд (8) ... (2)    


КРЕО2005-04-08 : Kostya : Look версия для печати печать с комментами

Вибір, що вирішує життя

- Швидше! Швидше в підземелля! Ви що, попелом стати хочете?! Рухайтесь! Лишилось менше п’яти хвилин!
Земля тремтіла й здіймалась під ногами, потужний вітер збивав з ніг. Грозові краплі, блискучими стрічками розрізаючи згущену атмосферу, боляче впивались у шкіру, лишаючи різкі та колючі сліди. Паніка широкими розводами плюскалась, здіймаючи бурю крапель над людськими головами. Сотні ніг бігли по тремтячій та ниючій землі до величезного входу у підземелля.
- Три хвилини! – закричав великий динамік над головами коло входу і сталеві з сімома прокладками тугоплавких матеріалів двері закрились за останніми втікачами.
Неподалік почувся гуркіт і стіни тонко завібрували, як ніби уже настав день.
- Ех, дурні! – крикнув хтось. – Нащо ж вони зараз стартують? Вони що, загинути хочуть?! Їх же затягне.
- У них ще біля чотирьох хвилин. Вони ще встигнуть вирватись із гравітаційного поля Землі. Хоча, звичайно, упритул.
- Що ви кричите на них?! – розсердився хтось. – Ракету вони уже все одно сховати не змогли б, хіба її заведеш у гараж за чотири хвилини? Що, знищувати носій краще?
По довгих рядах між лавами, повними закіптюжених чоловіків та жінок, що притискали до грудей дітей, ходили дівчатка, розносячи їду.
- Кажуть, ще на місяць вистачить провізії, - кинув фразу хтось, приймаючи тарілку. Ніхто не відповів.
Стіни затремтіли і з-під стелі раптом з неймовірною швидкістю вилетів невеликий камінчик, розкришившись об підлогу.
- Ей, команда, сюди! – крикнув хтось.
Бігли хлопці у спецівках, швидко замуровували тріщину. Далеко у тунелі так же тремтіли чиїсь окрики, повітря наповнилось пилом, швидко загули кондиціонери.
- Сонце зійшло, - зітхнув хтось і високо над головами щось зірвалось і загуло, як летить бомба, скерована в далеку ціль.
Люди падали на землю, закривались руками і тремтіли, брязкаючи щелепою об підлогу. Хтось почав щось співати, хтось пхикав. Із кінця тунелю почувся роздираючий писк, потім диктофонний голос заговорив, що немає жодних причин для паніки, що все гаразд, що ніяких ушкоджень сховища немає, що всі у безпеці, чуєте, в безпеці, ніщо вам не загрожує!
Здіймались руки вверх, скільки не тягнули їх униз, пристібалися пасами, легкість відчувалась в усьому тілі й жах невідворотного морозив душу.
- Розрахунки показали, що Земля протягне ще місяць, не більше, - пробурмотів хтось у нескінченній тишині перед початком грози, і гроза безпорадності і надлишків невилитого зла вибухнула глибоко під землею, наповнюючи повітря прокляттями клопа, який боїться смерті, але відвернути її від себе не здатен.
Зійшло Сонце, розливаючись величезним тьмяним диском по всьому небосхилу. Все ближче і ближче, охолоджуючись, підходило світило до планети Земля – єдиної, населеної життям, - набираючи ваги і світячи все яскравіше і яскравіше для землян. Уже давно не було тут ні морозів, ні глибоких снігових завалів, все пройшло. Земля змінила свою траєкторію, летіла у космічному просторі значно скоріше, віддаляючись від безвісті Всесвіту все ближче до воріт нескінченності й смерті. Температура на поверхні планети зросла у десятки разів, погрожуючи спопелити будь-яке живе створіння.
Людство було приречене.
Але шанс є завжди. Завжди є запасний вихід, мистецьки замаскований тривіальністю буття.
Знемагаючи від спеки, кожні п’ять хвилин протираючи моментально запотіваючі скельця, вчені Клівлендського університету відкрили у сусідній системі планету, котра знаходилась приблизно на тій же відстані від зірки, що й Земля від колишнього Сонця. І не втрачаючи ні хвилини, щодня віднімаючи іще одну добу життя, що лишилось на планеті, був відправлений туди крейсерський піонерський космічний корабель. По шести місяцях учені розрахували, що Землі лишилось існувати не більше трьох років, і правління ООН прийняло рішення: якщо так, то втрачати нічого. Отримавши чергове чудове повідомлення із крейсерського корабля, що постійно сканував планету Надій, було прийняте рішення не барячись евакуюватись усім світом на ту планету. Попереду була невідомість, обманутість надій, біль і страх, а тут була вірна смерть. І людство зважилось. Один за одним стартували космічні кораблі супершвидкісної конструкції, відносячи кілька сотень людей, що прагнуть життя, у нескінченний простір непідтверджених обіцянок. Але що є кілька сотень проти багатомільярдового населення планети?
Будувались нові ракети, зупинялись конвеєри автомобільного виробництва, котрі швидко намагались переобладнатися у ракетні заводи і щодня з Землі ішло все більше й більше людей.
Нині на Батьківщині лишилось купка у кілька тисяч народу. Земля уже надто близько знаходилась коло Сонця, вдень уже взагалі неможливо було знаходитись на поверхні, все, що там було, просто спопелялось від неймовірної температури, що бушувала на Землі, тому усі жителі вдень збивались у підземні тунелі, щоб врятуватись від повного знищення земної людської раси.
Чотирнадцять годин мороку, свічок, задухи і тривожного сну. Відходять усі цінності, всі пріоритети, лишається одне: страх за життя.
Життя буде врятоване зовсім скоро, через кілька обертів годинної стрілки, тоді буде виведена ракета із сховища, тоді сховається Сонце за пустельний горизонт і останні біженці, женучись за друзям та подругами, що відлетіли за п’ять хвилин до сходу світила, покидаючи свій багатотисячолітній притулок, свій дім, свою Батьківщину, планету Земля, стартують на борту цієї ракети.
Гасне інтерес до життя, до великого життя, повного багатств і амбіцій. Зникає мистецтво, перетворюючись у запилені тяжкі тюки, повні картин та книг. Втрачається сенс життя. Досі все, що приковувало до майбутнього людину, було зв’язане з якоюсь життєвою ціллю, відділеною від реальності буття десятками років труднощів, переживань. Земля відходила у минуле, забираючи із собою весь хисткий світок людини, лишаючи у величезному майбутньому лише три сталеві істини: Бог, народження та виховання дітей і дурне, але вперте бажання жити, хай у проблемах, в болі, лиш тільки не смерть, не безвість нової ери післяжиттєвого існування. Чи не кінець всього.
Слабне тиск поясів, дихають легше легені, знижується температура.
- Ніч настає! Ніч настає! – будить заснулих людей диктофонний голос, починаючи нашвидкуруч інструктаж решти ізгоїв життя.
Температура падає стрімко, наповнюючи тунель холодним шаленим вітром. Відкрились вхідні двері. Один за другим виходять люди на поверхню планети, спочатку боязко, потім удвох, утрьох і лише потім звичайним дружним натовпом.
Поряд відкритий люк, величезні ланцюги підіймають із сховища ракету.
- Через півгодини почнеться завантаження! – кричить диктофонний голос, і люди, кутаючись в одежу, брязкають зубами від роздираючого морозного вітру. Так завжди, ураган перед світанком і після заходу.
Тремтять і відкриваються люки, висовуються трапи. Натовп нестрункими рядами починає всотуватися у ракетне приміщення.
- Швидше! Швидше! – жене усіх величезний диктофонний голос. – Завантаження мусить бути завершене через вісім годин! Ракета повинна стартувати до сходу Сонця!
Тисячі ніг починають швидше топтати спушену сиру землю коло трапів. Гострими стрілами починає стьобатися дощ.
Коло обочини якоїсь закинутої дороги стоїть одинока людина, яка не спішить до величезного корпусу ракети. Він широко відкритими очима дивиться собі під ноги й пальці його, стиснуті у кулаки, мілко тремтять від холоду, то стискаючись, то розтискаючись, щоб зігрітись. Все довкола встелене густим шаром попелу: ось уже цілі місяці горить все, що лишилось на Земній поверхні. Та не попіл так вразив людину.
Під тонким, схожими на пилок рослин, шаром попелу пробивається яскравий, ріжучий очі зелений колір. При блідому місячному сяйві яскраво видно маленькі, ледве пожовтілі листочки і маленький бутончик,що нещодавно зав'язався синюватого відтінку. Непевною рукою, кінчиками мілко тремтячих пальців, нагнувшись, очищає людина листочки від тяжкого тягаря пилу та попелу, і вони розпрямляються під тьмяним місячним сяйвом, з усієї немічної сили притискаючись до нього. От тільки бутончик безнадійно розплющений: хтось ненавмисно наступив на нього. Потужно бурлить життя у цій нікчемній рослині, здіймаючи її листки вгору, вихлюпуючи всю свою животворящу силу у цьому, повному тихої смерті місці.
Остання людина підіймається по трапу і його починають уже втягувати, коли черговий помічає одиноку фігуру неподалік.
- Ей! Хлопець! Світає через півгодини! Пора відлітати, якщо жити хочеш! Іди сюди швидше!
Сльози тремтять на віях, капаючи на животворящий ґрунт, поливаючи ласкою й турботою маленьке розквітаюче життя. Це життя! Це! Ця земля готова дати дух життя всьому і у всіх обставинах! Ні, це не пустеля! Не бездуховність, не втрата всього! Тут істина, в цьому місці, у цей час, тільки зараз!
- Він що, здурів? Іди сюди, придурок! А то кинемо, згинеш до чортової матері! Чи він уже вмер?
Фігура підіймається, розпрямляється. Тут вибір. Вибір ціною у життя. Де правда? Там, у космосі, у нескінченності? У пустинній і недружелюбній планеті Надій, завуальованій у зеленкуватий відтінок нескінченного життя, чи тут, де істинна сила бризкає з усіх щілин?
Куди ступить людина? У прірву, споруджену власним розумом, власною силою, чи вернеться до першовитоку життя, до того, що колись Бог зробив привітливим та живим?
Але коли здибилася й хитнулася земля біля підошов туфель, коли здійнявся вверх стовп пилу і косі промені передранкового дощу розсікли повітря, він не витримав і кинувся до ракети.
- Залазь, придурок, чого стояв так довго? Через двадцять хвилин почне світати!
Глухо запрацювали мотори. Втягнувся трап. Клацнули двері. Маленький ілюмінатор коло дверей покритий звичним пилом ледь пропускає потужний потік світла ззовні.
Швидко віддалялась Батьківщина, заповнюючись зеленню і буруючим життям. Але вибір уже був зроблений, люк закрився і був задраєний, дороги назад не лишилось.
А попереду були нескінченні роки, сотні наступних поколінь, які поневірятимуться у нескінченності просторі у пошуках Правди на лискучих нивах вигаданої планети Надій.


Голо-совалка
Правила

+2Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1Понравилось
+0.5Что-то есть
0Никак
-0.5Хуже чем никак
-1Отстой
-2Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!


! Голосование доступно только авторизованным пользователям







Kostya пишет:

Basnya o Garbu
Угадай, когда ты согласишься
Чудо (продолжение и окончание)
Чудо
Бег мудрости (2 часть и последняя) посвящается Владимиру Ильичу Клейнину и его "В Логове Бога". Взгляд на ту же вершину с другой стороны.
Бег мудрости (1 часть)
Формула мира - 4
Формула мира -3
Сила течения
Слезы клоуна
Путь состоит из отдельных шагов
Формула мира (продолжение)
Формула мира
Ограбление банка - 2
Ограбление банка
Не просто так себе в бреду
Мово рідна
Look



КОММЕНТАРИИ


 Маляруша  1   (34838)     2005-04-11 07:48
Розписуй, друже діалоги - і в Голівуд!!! Вперед, за славою!!!

З.І. Спеціально для Голівуду поправки:
1.як ніби уже настав день-ніби настав день, немов би настав день. Твій зворот- калька з рос. мова "как-будто".
2.Так же - так само, ажде "так же" - калька з рос. мови.
3.Людит падали, брязкаю чи щелдепою об підлогу - у всіх щелепа вставна, і вона одна на всіх.
4.в болі- в болю (біль в укр. мові чоловічого роду, про це не знає тільки Океан Ельзи і Скрябін)
Ну і т.п. , адже я не настільки зануда. :)


 Маляруша  2   (34839)     2005-04-11 07:49
А в принципі , непогано. :) Нехай щастить.

 shepel  3   (35746)     2005-04-19 11:55
вроде не москаль))

 НПЗ  4   (35749)     2005-04-19 12:13
я також подумав про масштабну голівудську зйомку)
надіявся, що він як справжній капітан корабля, піде на дно разом з ним, загине зі своїм коханням і життям.
хтось взагалі любить нашу землю, як матір рідну - більше свого життя??
все-таки цінуешь, коли втрачаєш(
не смітіть люди!)

 Ayboleet66  5   (42147)     2005-06-20 17:22
Вспоминается Ханлайн, но то Ханлайн.....
а это .... написано не плохо , даже много ......
помоему , отстой

 Snyp  6   (42148)     2005-06-20 17:28
2 Ayboleet66:
точна... :-) "Свободное владение Фарнхэма" :-Ь

 Kostya  7   (42150)     2005-06-20 17:42
Так, чтобы все было открыто, в двух словах, что такое Фарнхэм и Ханлайн

 Snyp  8   (42156)     2005-06-20 18:58
2 Kostya: Роберт Хайнлайн - известный писатель фантаст. Автор книги "Свободное владение Фарнхэма"

сей рассказ до боли напомнил мне начало этой книги... :-)

 Казлец  9   (42159)     2005-06-20 19:03
Ни па-русски написано



НУ ЧТО?


Сегодня пятница! В пятницу разрешено писать каменты анонимусам!

имя: Вы не авторизованы
текст:
кнопка: (или CTRL+Enter)
Вход для Машиниста Tепловоза
©2000-2015 ТЕПЛОВОZ.COM