Відпускаю тебе, йди, не стій!
Не тобі прискорювати мого серця бій.
Не для тебе жила і буду жить.
Може знову навчуся себе любить.
Я так рада, що буду малювать
і до ранку у темне вікно втикать.
Відчувати вітер, сонце і дощ.
Та якщо не підеш, не піду також.
Та ти йдеш, і я вдячна тобі за це,
на останок не треба казать слівце.
Клен простоїть все літо і облетить,
і тобі не потрібно мене розуміть.
На папір не лягають мої слова.
Я спіткаюсь, а натовп кричить"Ганьба!"
Зупиняється час і моя ріка
завмирає на мить, не росте трава. |
