Хтось хапає її за ногу,
а вона всеодно біжить.
Світло падає на підлогу
та від нього вона скрипить.
Потім сходи, відкриті двері,
повний зал обридлих обличь.
Ніби хоче торкнутись стелі
й залишитися з кимсь віч-на-віч.
М"яке крісло, але не закриті очі.
Дуже дивно, пів зали давно вже спить.
у людей дуже рідко є доспані ночі,
щось завжди залишають до ранку світить.
Так просидівши із годину,
і не слухаючи його слова,
вона, власне, чогось червоніє,
може шось у собі відкрива?..
Після лекції довго стоїть у холі,
ніби й не розуміє, що він вже пішов.
Чи лише він професор у її долі?
А чи може він іншу собі знайшов? |
