Я вже мовчу, несплинні є слова,
Вони лише торкаються мого обличчя і зникають,
можливо десь далеко коло замикають,
і знову повертаються до мене, як із осінню жнива.
Окам"яніла пам"ять не пригадає усіх імен,
а очі лиш фіксують всю без барвність кольорів.
Не віриться, що в цьому полум"ї вже хтось згорів,
мене ж сьогодні спалять і чекати будуть змін.
Навколо натовп, він кричіть,
а хтось у натовпі стоїть, мовчіть.
Такий собі маленький акт протесту,
який не потребує крові. Може це є Він?
Та ні, це лише марево, воно мина,
а я лишаюся глуха, німа і невесела,
всередині лунає пісня, колись співали цілі села,
і на душі чомусь невчасно настає весна.
Занадто вже натягнута і рветься...
Це моя струна...
Я залишаюся одна. |
