Вона не знає що є щастя,
вона не знає хто є ти.
І кожен подих це для неї мов причастя,
але так прагне мрії досягти.
"Навіщо?" - хтось спитає,
і даремно, бо в відповідь лиш тиша пролуна.
ЇЇ бажання є таке нестерпне,
немов, якщо не досягне чека її труна.
Вона не витрачає часу на пусті розмови,
не плаче від безсилля по ночах.
Воліє ставити себе в складні умови,
але щовечора заварює і п"є зелений чай.
І біль вона ховає у шухлядку
ота що зверху третя у столі,
а ключ бажає залишить комусь на згадку,
та у знайомих всіх кищені замалі.
Її обличчя всім таке знайоме,
тобі здається розумієш ти її,
та ця помилка є стара й відома,
бо її мрії, плани, сни є не твої. |