Ув”язнення
(Столична в”язниця. Неподалік від м. Лук”янівська. Камера на дві персони. Чути дзюркотіння води по стелі) .
- Кожній людині перед смертю, мабуть стає лячно, що вона не встигла зробити головного. Я маю на увазі щось, таке що могло б здивувати родичів, чому б могли позаздрити колеги по роботі, і чим будуть пишатися її нащадки. А нам с тобою життя перестало ставити такі запитання, та ми й самі забули як давати на них відповіді. За великим рахунком ми прожили по 25-30 років, зробили те, що здивувало родичів,ой як здивувало і тепер ми ніяким чином не можемо померти.
- Знаєш, я не бачу великої проблеми, у тому, що не зможу померти раніше запланованого. Мені подобається так жити, чи існувати, чи може, це звичка. Знаєш, коли я був вільний мене все не влаштовувало. Я дратувався, бігав, ніби на моїй дупі сидить зграя безсоромних їжаків. Намагався доводити свою правоту всім, і якщо у суперечці вигравав мій апонент мене всього трусило і наступного дня я не виходив на роботу, а запирався у хаті, і розмірковував над тим, чи така людина як я заслуговує на існування, на право кохати, продовжувати рід, чи можливо ця пихатість та постійне “небачення” нікого окрім себе – спадкова.
- Тю, коли ми познайомились, я не помічав за тобою жодних виявів егоїзму. Насправді, мені навіть здалося, що ти відвідував курси психоаналізу чи навіть можеш попертися в Тібет, шукати гармонії в собі.
- Так, цей етап відбувався поступово. Я неодразу зрозумів, що я загроза суспільству. І коли мої ...
- Слухай, це ти зробив? показує на ліву стіну від дверей, на якій дрібно, але акуратно видніються нацарапані кілька речень, зачитує : - Духовні системи людства визначають життя як мить, яку дали людині для того, щоб вона гідно підготувалася до смерті та безсмертя.
1). Життя – страждання;
2). Життя – сон;
3). Життя – боротьба та блукання на чужині;
4). Життя – розповідь дурника, яку розповів ідіот, повна шуму та ярості, проте яка немає змісту;
5). Усе людське життя глибоко занурене в брехню.
- Чувак, ти довго кумекав над тим, шо на стінці?!
- Це висловлювання відомих філософів, тобі мабуть знайомі імена Шопенгауера, Ніцше, Платона та інших. Хлопче мій, не знаю, що імпонує тобі більше, то як на мене для нас найдоречніше висловився Марк Аврелій, коли сказав, що життя це боротьба та блукання по чужині.
- Ну, так! Я можу і хочу з вами погодитися, але хочу зауважити, що ця боротьба та блукання приносять нам, і таким самим як ми неабияку насолоду.
- Так-так, я теж довго над цим розмірковував і мені спало на думку, що коли ми скоюємо злодіяння у нашій підсвідомості, це не означає нічого поганого, а навпаки нами керується відчуття голоду, яке ми маємо втамувати, тобто ми не бачимо іншого варіанта розгортання подій. І лише, після скоєного нас починає турбувати наша совість, в голові коїться суцільний балаган, і врешті решт ми божеволіємо.
Сидячи на кушетці, вони дивилися один одному увічі і довго ще намагалися перетравити денну балаканину, за дверима чулась розмова охоронців про злочин, скоєний ув”язненими цієї камери...
ЗА ДВЕРИМА КАМЕРИ:
- Гей ти, пузатий! Знаєш, що скоїли ці двоє пройдисвітів?
- Еге, щось типу “напад з метою ритуального дійства”?
- Ну! Я читав їхні свідчення, ці хлопці – справжні божевільні. Коли я заходжу до них у камеру, відчуваю їхні голодні очі і після того як звідти вийду... Шо тут казати, маньяки...
- Шеф казав, шо після того як вони закінчили з жертвою і їх взяли, залишилося стільки кров”яки, як у фільмі “Вбити Біла” !!!
У КАМЕРІ:
- Чувак, знаєш чого тут не вистачає найбільше!?(шось видивляється у вікні )
- Нє-а...(слідкує за очима друга)
- Цих струнких ніжок молоденьких дівчаток. Лише одні їхні порухи збуджують мене, навіть тоді, коли я луплюся на них з вікна залізних грат... Якби мені дали, хоч би 5сек. я б встиг зповна насолодитися їхнім тілом.
- Тю, ти справжній збочинець !!! Мені до фєні чи то дівчина, чи то хлопець, мені навіть байдуже, що мої вуста будуть торкатися якоїсь старезної бабці, чи діда-алкаша.
- Чува-а-к, ну ти не такий естет, як здаєшся.
- Та...Це ти не естет! Мені важлива не жертва, а насамперед процес. От наприклад, коли я захоплювався класичною музикою, я дотримувався всього за відпрацьованою схемою “знайти жертву. в яку точку тіла буде націлений мій ніж. Залишитись не поміченим. бо гаплик”. А... згадав, було й таке, шо переслухавши джазу, моє життя стало суцільна імпровізація, я виходив на вулицю, зустрічав шайку знайомих і ми налягали на цілі сім”ї, діти для нас не були перешкодою, вони теж підпадали під нашу гарячу руку. Від крові в мене паморочилося в голові. От,от зблюю. Ти колись відчував, що таке очі залиті кров”ю?
- ............
- А, я відчув! Тоді мені реально хотілося померти, але я знав, мій час ще настав... Час стане тоді, як хтось, хто знаходиться на щабель вище за мене вирішить, шо такій потворі слід закінчувати з цим. А, оскільки ми з тобою ще сидимо на цій планетьці, то комусь це потрібно...
Охоронець зайшов до камери побачив двох лежачих хлопців, було видно, що вони сплять.
- Рота підьом!!!
Хлопці нервово підскочили і вилипулись на брюхатого охоронця, який тримав у руках дезинфікуючий засіб для винищення комах!
- Да... для цих поганців я приготував коктейль страшніший ніж атомна бомба для китайців.
- І чьо? Нам нужно отсьуда ушиватся?
- Сидіть собі каменем, нічого вам не буде, тільки очі прикрийте, бо в”язниця не має грошей, шоб лікувати вашу сліпоту.
- Чувак, мені наснилося, що ми с тобою були метеликами. Летіли. Сиділи на квітах. Ми ставали мистецтвом , тобто духовною їжею для митців. Ми були справжнім втіленням краси. Людям ми приносили тільки задоволення.
Камера почала наповнюватися разючим димом. Ув”язненні повідверталися до стінок і намагалися продовжити те, що перервав охоронець-комаховбивця. Він тримав у руках балончик RAID-у, обробивши майже всю камеру він перейшов до вікна. Струснув його разів два, і направив на підвіконня “диво-агрегат”. Робота була виконана на “5”. Охоронець задоволено замкнув камеру і відправився до наступного притулку бездомних комах.
У цей день яскраво ліпило сонце. Вода не переставала гучно дзюркотіти на стелі. Здавалося, що камера перетворилася на мальовничу місцину поблизу джерельно прозорого водоспаду. Підвіконня ніхто давно вже не витирав. Нашарування бруду, доповнювало тюремну картину. В потоці грязі можна було роздивитися два малюсіньких тільця комариків. Вони не були схожими на звичних для нас комарів, вони посміхалися...
Ув”язнені прокинулися. Час прогулянки. Їх час-від-часу виводили на двір.
- Колюнь, смотри на заборе живность!!!
- Ти чьо, дибил!? Ето ж бабочки, ... типа красивие, блин ... |
