Крим і Рим. І мідні труби.
Наче пресом давить груди.
Паровоз біжить й реве.
Не задавить – то зіб’є.
Я боюся жити далі,
Вже немає в мене сльоз.
Що попереду – не знаю.
Лиш життя, як паровоз.
Давить пресом, як томати.
Та не сік, а кров тече.
Світло сховане за грати,
Майже знищене ущерть.
Сподіваюся на краще,
А реалії страшні.
Люди всі – мерці ходящі,
Сутінкові і сумні.
Хто мені наблизить світло?
Зірве хто ті грати геть?
Щоб почати новий відлік,
Повний радощами день.
Знаю я, що є інакше
І буття, і майбуття.
Хай усі прогонить мари
Віра Божая свята. |