Знаєш, я давно хотів попросити пробачення
За всі ті рази, коли я робив звинувачення
Тебе, й безпідставно, пробач мені,
За це, я шкодую, що був таким невдячним тоді.
Ми разом з тобою пішли до школи
Ми разом з тобою могли зсунути гори
Тоді весь світ був наш, і по коліно море
Коли ми були разом, то було чудово.
Ти пам’ятаєщ ті шкільні дні?
Я дуже часто згадую їх.
В найгіршу хвилину рятували вони
Мене, рятували згадки про тих...
Хто колись був поряд зі мною,
Але з ким мене розлучило горе,
Горе, як гори, розділило море
Нашої дружби, дружби з тобою...
Я ніколи не забуду друзів
Я ніколи не зможу без них
Прийде кінець чорній смузі
Негаразди щезнуть, щезнуть, повір...
Я ніколи не забуду друзів,
Тих людей, із ким я зростав
Тих, з ким я бігав, грався на лузі
Тих, хто мені допомагав...
Зараз я один, лише жевріє надія,
Що я зустріну тебе і, як завжди, зрадію
Обійму тебе, скажу „Привіт, друже!”
Але чую слова „Ты никому не нужен”...
Що це з тобою? Що це зі мною?
Ми поодинці, хоча нас тут двоє.
Що віддалило нас за цей час?
Ми говорим про себе, не говорим про нас...
Час, як пісок, що вниз утікає
Розбив нашу дружбу, її більше немає
І вона в наші душі вже не повернеться
І по-дружньому ніхто до мене не звернеться...
Знаєш, той сум моєї утрати
Серце стискає, нікуди втікати
Від себе, від болю, що я наодинці
Залишивсь з собою... На останній зупинці...
Я ніколи не забуду друзів
Я ніколи не зможу без них
Прийде кінець чорній смузі
Негаразди щезнуть, щезнуть, повір...
Я ніколи не забуду друзів,
Тих людей, із ким я зростав
Тих, з ким я бігав, грався на лузі
Тих, хто мені допомагав...
Спасибі за листа, друже,
Він дійсно мені був потрібен дуже
Мені самому важко і біль душить
Стискає серце і душу сушить...
Через те, що ми не поряд
Вже для мене й зорі не зорі,
Все чуже, не моє все навколо
Без тебе, друже, не можу, ніколи...
Знаєш, мені самому шкода,
Що між нами колись була незгода
Що ми роз’їхались по містах так скоро
Що спричинили так чимало болю...
А нащо та воля із болем
Коли ти залишився сам за морем
Далеко від друзів? – лише тільки сором
За вчинки, і більше нічого й нікого...
Я ніколи не забуду друзів
Я ніколи не зможу без них
Прийде кінець чорній смузі
Негаразди щезнуть, щезнуть, повір...
Я ніколи не забуду друзів,
Тих людей, із ким я зростав
Тих, з ким я бігав, грався на лузі
Тих, хто мені допомагав...
Я прошу тебе, пробач ти мене,
Нехай вся образа між нами мине,
І я повераюсь з-за моря додому
До рідного дому, перетинаю кордони.
Країн, що ніколи не стануть рідною
Любимою, моєю Батьківщиною
Країн, в яких для мене немає друзів,
Бо рідні друзі – на рідному лузі...
Пробач за все, я повертаюсь,
З надією, бо я сподіваюсь,
Що в тебе ще є місце для мене
В серце твоєму... Для мене... напевне...
Я ніколи не забуду друзів
Я ніколи не зможу без них
Прийде кінець чорній смузі
Негаразди щезнуть, щезнуть, повір...
Я ніколи не забуду друзів,
Тих людей, із ким я зростав
Тих, з ким я бігав, грався на лузі
Тих, хто мені допомагав...
Приспів:
Я ніколи не забуду друзів
Я ніколи не зможу без них
Прийде кінець чорній смузі
Негаразди щезнуть, щезнуть, повір...
Я ніколи не забуду друзів,
Тих людей, із ким я зростав
Тих, з ким я бігав, грався на лузі
Тих, хто мені допомагав... |
