Сьогодні буде мій шторм, сьогодні він впаде на місто,
Крапель намисто залишить вулиці чистими...
Змиє у море тяжке людське горе,
Самотність, печаль віднесе у простори
Де мокра темрява незбагненності,
Де тонуть уламки моєї ненависті,
Де хвилі любові обіймають остови
Затонулих суден моїх мрій й мого горя...
Сьогодні буде мій шторм! Його принесе вітер!
Вітер нового життя, подих нового світу,
Що зараз народжується в мене всередині
В душі, в серці, в голові, на перетині
Мого минулого і майбуття,
На перехресті нового життя,
Не роблячи кроків залишаюся я
У вихорі шторму, серед каяття
Всіх тих, в кого совість прокинеться,
Хто, може, допоможе, і через це не спиниться
Навпроти сили свого егоїзму,
Маразму фашизму та шовінізму...
Мій шторм принесе в собі грози
Майбутнього, що не стало нашим, погрози
Бо ми все змінили на краще
Лиш тільки ледащо міг залишити все
Та нащо ми це зробили?
Нам невідомо. Нащо змінили
Історію нас і свого народу,
Не можна зрозуміти нашу дивну природу...
Я прислухаюсь до себе, але не можу почути
Хто я у світі, це важко збагнути
Мені, перетнути невидиму лінію
Між розумом й серцем, мою ватерлінію
Нижче якої, видко-невидимо,
Простягається море,
Спокійні простори якого
Пливуть за край світового
Кола й у падають в душу згори на мене
Проливаючись краплями шторму, проблеми...
Які не згадають вже більше люди,
Мертві проблеми падають всюди,
Зойками тонуть в безмежі порожній
Там їх, може, знайде подорожній...
Мій шторм принесе уламки злості,
Розбились вони об скали, і кості
Ненависті зникли на дні
Океану кохання, який всі ці дні
Бентежив душу мою здивуванням
Про те, що існує сравжнє кохання
Сліпий я, навмання, ішов до мети
Туди, де колись зникла ти...
Мій шторм назавжди забере мене звідси
Він прийшов за мною, щоб віднести до міста
До твого міста, де ти знайшла домівку
І покинула нас... І всі фотознімки....
Де ми з тобою не окремо, а разом
Змушують мене кидати ті фрази
Про вічність, кохання і мої надії
В штормове повітря і в обрії сині...
Де за горизонтом ти бачиш сни
Про мене, про шторм. І тають вони
Перетворюючись на реальність буття
Знову змінивши все наше життя...
Я тут, в епіцентрі циклону морського
У центрі емоцій... І мої окови,
Що раніше держали мене без тебе
Впали на землю... Відлітаю на небо...
І рухаюсь швидко до твого міста
Де ти чекаєш на мене. Зірок намисто
Вказують шлях по якому я йду
Шлях, у кінці якого знайду
Тебе, моя радість, тебе, моє щастя
Мене не спинить жодне ненастя
Ні шторм, ані грози, ні дощу потоки
Я все буду йти, і йти буду доки
Не побачу твоє щасливе обличчя
Радісну посмішку. Знадобляться сторіччя
Йти мені по дорозі самотності
У вихорі шторму мого, невідомості...
Шторм вирує навколо, жбурляючи мене
По яскравому синьому чистому небу
І купає мене у потоках води
Тих дощів, що лишають на землі сліди
Він схопив мене вітром і тримає так міцно
Щоб вниз я не впав на міста – звісно
Для нього я – рідна людина
Він – мій шторм. Я – його дитина...
Приспів:
Мій шторм несе мене вдалечінь
Я йду до тебе... Сядь, відпочинь...
Бо я принесу з собою
море своєї любові...
Мій шторм несе мене вдалечінь
Я лечу до тебе... Сядь, відпочинь...
Бо море любові до тебе
Зніме горе, й піднесе до неба... |
