У одному українському селі жив простий хлопець на ім’я Володимир Ілліч Лєнін. Чєловєк він, надо сказать, бил стрьомний – то рєволюцію на хвермі учініл, то в голови колгоспу подався. І от однажды у його свєтлой головє роділась мысль устроїть, скажем прямо, суботнік!
Сказано - здєлано! У вівторок, как і положено, зібрався народ біля клубу і давай суботнічать!… Хто брєвно тягне, хто ящик піва – красота! А щоб було вєсєлєй, Володимир Ілліч на вєчєр, для танців, зарубєжний вокально-инструментальний ансамбель пригласіл, який в ту пору мав гордоє название „Сан-Дієгські Агрономи”.
І от увечері, якраз пєрєд началом отрыва, набірає Лєнін на мобілу свойому куму Фєликсу Дзержинському (эх, знатний був свіновод!…), та й каже: „Товагіщ Дзеыжинскій, ти чого, свиняча могда, нє на суботніку?! У нас тут і бгьовна, і колбасіво як слід.” А Фєликс в отвєт: „Ща подтянусь, тільки ось одін вопрос: ви ж там, Ілліч, з Надєждой Константіновной, можна і я прівєду свою, так сказать, подругу і соратніцу?” Лєнін йому: „Пгіводі”. А у кума батарєя сіла дак він: „Шо?” – „Пыіводі, кажу!” – „Шо?!!” – „Да пыіводі!!!” А народ почув глас вождя і давай скандіровать: „Пыіводі!!! Пыіводі!!!” А музиканти, які якраз жеж піднімалися на сцену, почули і с тєх пор стали називать свою групу просто і йомко: P.O.D.! |
