У одному українському селі жив такий-собі чолов’яга на ім’я Таря. Хлопець він був довольно-такі нєформальний. Носив кірзові чоботи, гімнастьорку камуфляжну, бруки з погонами… Але його жінка все-одно у ньому душі не чаяла, і називала ла-агідно так: Тарі!
І от однажды затарілся той Таря ковбасами різними, ковбиками, нє счітая кров’янок, та й подався на блізлєжащую базу НАТО за обновкамі. А уж там навимінював і ботінок, і футболок, і сєтки маскіровочной 5 погонних метрів жінці на шаль, добродушниє вояки за кусень сала навіть 3 почті-што новиє каски йому видали!
Понадівав Таря на себе усе те добро, шоб у руках не перти, та й пішов додому. А сусідськи баби його як побачили – мерщій до Таріної жінки, мол: „А ну ж, подивися, шо це там таке суне?” Вона глянула: „Дак це ж мій милий додому йде! Милий Тарі!” А американці почули, і стали називать стиль, коли людина навіть у мірноє врем’я ходить в формє, милитарі! |
