В одному українському селі була одна торгашка – Галька. Торгувала Галька цвітами. Ото було парубки гурьбой налетять, й купляють квіти своїм ізбранніцам судьби-разбойніци … І сміюцця до всирачки – до діскатєки готовляцця. А один – Гриша – риїцця в корзині, шось шукає. Галька йому: Грицю, шо т’і тр’а?
Гриша: Галька, хочу самую лучшую квітку купить, чтоб все дівчата в селе ахнулі які я своїй Свєтці гарні цвіти купив! Вот, напрімєр, піони у тебя єсть?
Галька гордєліво і многозначітєльно колупнула пальцем в носі: Ха! У меня єсть лучше, чем піон!
Гриша: даже лучше, чем піон?
Галька: отож – даже лучше, чем піон!
А хлопці ето дєло запрімєтілі, і с тєх пор сталі називать Гришу – “чемпіон”, бо он с тєх пор всєгда даріл своїй Свєтці самі луччі цвіти… Что ето билі за цвєти уже нікто і не вспомніт, давно ето било, много хлопці с тєх пор сємєчок перещолкали під клубом… Та так і разошлась по міру молва, шо самого лучшого хлопця нада називать - чемпіон.
А Гальку потом допрашивалі, допрашивалі что она за цвєти Гришці продала, но Галька молчала как камень… І не просто як камінь, а як той камінь, шо на морі… |