В одному знамєнітому українському селі жил парєнь Пашка, і была у нєво малєнькая птічка - попугайчік. А бил тот попугайчік - серло серлом. Било, гдє сядєт, там і гадіт по-взрослому. І любіл он так подложить кучку всєм і вся. І не любили попугайчіка ні стар, ні млад за ето, очінь нє любілі. Можно даже сказать нєнавідєлі! Діти любили заманіть пташину в коварниє сєті ловца і ізбівалі єво ногамі пока він не починав кричать нєчєловєчєскім голосом. Тоді приходив Пашка і відганяв дітей колінвалом от КамАЗа. Тільки він один любив попугайчика. І за це попугайчик йому не гадив практічєскі нікуда. І ліш один раз птічка рєшила провірить нєрви Пашкє і положить єму своіх звєріних фікалій в любімоє блюдо Пашкі - в кашку. Мамка варіла для Пашкі отмєнную кашку. І попугай знал, что Пашка нє оставіт бєз наказанія любого, хто посягнёт на его лакомство. І от тварина надавіла на свої поршня і нагаділа прямо в тарєлку с паруючою сїстною смєсью. Сирнула птічка, і сідіт смотріт, ожидаєт рєакциі. А Пашка! Шо Пашка?? Пашка возьмёт да как рассмєёцца:
- Ха! Мамо, дивіцця, мнє попугай насрал в тарєлку такім как кашка! Нє отлічішь!
Мать з віроломством бросілась ганяться з газеткой по квартірі за птічкой с дікім гаміром, намєрєваясь вчинить кровопролітіє.
А Пашка сидить і смієцця:
- Гля! У нєго фікалії как кашка!
А село те було знамєніте на вєсь мір, і всё что там дєлалось, люді счіталі, что ето круто. Тому вони стали називать порцию фікалії - "каккашка".
А о проісхождєнії названія самого сєла - Ріга - всє помалківают із ізвєстних всєм прічін. |
