- Ні, як все ж таки був прав Достоєвський, як все ж таки прав. Ми справді створили диявола по "своему образу и подобию". Він схожий на нас і ззовні і зсередини. Ну хіба ми всі не рогаті? Рогаті. Ми всі зраджені і зраджуємо. А хіба не краще було б проста кохати і бути коханими, дружити і мати друзів? Ні - не виходить, не складається, не хочеться. Природа інша. Ј плювати, що життя лише одне, і може припинитися будь коли, а після смерті нас скоріше за все чекають тільки хробаки. А отже, і часу на усілякі дрібноти повинно не вистачати. Все одно зраджуємо і зраджені ... рогаті.
Для швидкої біганини та пробивання собі дороги в нас є копита. Ј хвости - для замітання слідів, та щоб було чим виляти. Слухай сюди ... не має жодної людини у світі без хвосту. Я точна знаю. Він з наших вчинків, думок, бажань, болі... Тягнеться за нами по життю і з кожним кроком стає все більше і довше. Він обростає шерстю, в ньому, з часом, заводяться блохи. Від нього тхне. Ми проходимо, а цей запах залишається. Де пройдемо, там і воняє. Від кожного по своєму: від кого тютюном, від кого парфумами, а від кого проста лайном. Найбільший прикол в тому, що цього самого неестетичного місця на нашому тілі не можна позбутися, чи хоча б вимити. Ј жити без нього святим угодником також неможливо - "бытиё определяет сознание". Це стилістика існування на землі, по іншому, власно кажучи, і не вийде. Тому ми і робимо вигляд що цього хвосту не існує. Те, що зветься небезпечним знанням. Мозок не пропускає його в себе, керуючись звичайнісіньким інстинктом самозбереження. Тому ми і не бачимо цих хвостів. Не можемо дозволити якомусь там хвосту робити єдине і неповторне життя нестерпним. Ми ж не винні, не ми вигадали цей світ-збочення.
- А церква? Можна сходити на сповідання, причаститися.
- Ну і що це змінить. Раніше і індульгенції продавали, а благодать і досі вимолюють. Але ж минуле це не змінює, і нікуди воно не дівається. Від того, що там якийсь службовець-піп промовить молитву та перехрестить, хвіст не зникне. Це так, для заспокоєння душі. Але ж все одно, вони самі вірять, що суд після смерті, чи після другого пришестя, під час страшного суду (коли як, вони самі не знають) буде, і все визначить. Можна звичайно вибачитися, і треба подякувати, що хоча б це нам дає віра. Але вимолити собі прощення за хвіст - ні. Ј не треба бути наївною ідіоткою.
- Але ж ти сам сказав, що ми начебто і не винні, не ми ж створили цей світ, не ми вигадали правила, за якими граємо.
- А бунт! Треба лаятися, треба заперечувати. Кричати в небеса. Повір мені, їм це іноді подобається. Щоправда не завжди. Мабуть, залежно від того, як лаєшся і що робиш. Ј то, від хвоста це не врятує.
- Ну так можна до бунтуватися. Ј що це буде за хаос ...
- А, так в тому уся геніальність до мистецтва розумного Бога. Щоби ми зі своїми хвостами не дуже то стрибали, усе наше поганеньке єство Він придавив зверху хрестом релігії та моралі. Тому ідіоти ті, хто хоче це заперечити. "Весь мир насилья мы разрушим до основания ...", а потім збудуємо той самий, роблячи вигляд, що до попереднього він не має жодного відношення. Не може бути у світі, який складається виключно з чогось, повного і остаточного заперечення, без побудови чогось наново. Наново, але не нового. Тому що, хочеш погоджуйся зі мною, хочеш - ні, але у світі існують таки абсолюти, незалежні від нас, і ще до нас. Јнакше б ми набудували.
Як тобі картинка вирисовувалася? Потворна? То не дивися у дзеркало. Якби можна було щось зробити, вже зробили б. Не більш дурні за нас люди жили. Ј взагалі, моя тобі порада, менше думай - це шкідливо для віри, і менше відчувай - це взагалі шкідливо.
- Ні ...
- Не розстроюйся, все не так погано. Я тобі зараз відкрию одну страшну таємницю, одразу стане легше. Люди ... вмирають! Уявляєш ...
- Ну ти гад ...
- Розумієш тепер, який Він розумний.
А ти уяві собі, щоб було, якби не вмирали. Які б хвости були, не рухнутися, не пройти, не дихнути ...
Вони кажуть: "Друге пришествие, друге пришествие ..." Усі мертві встануть і будуть жити вічно ... А до цього - кінець світу, апокаліпсис. Брешуть. Ось тоді і буде кінець світу, якщо тільки душі не встануть у безликому стані, тобто - ніякі, втративши усі свої особисті ознаки - рога, копита та хвости, те, що і робить нас нами. Крім того, добрі якості не мають такої різноманітності, як злі.
Люба, тобі не здається, що у нас сіре майбутнє.
- А може буде щось інше, щось нам невідоме.
- Давай говорити про відоме, а не про "піди - не знаю куди, принеси - не знаю що".
- Ти злий.
- Ні, я проста боюся. Я взагалі їх усіх боюся ... Це вже чесно. |
