Від сажі чорний неба схил,
Земля вся у вогні —
Чумний дракон з останніх сил
Звивався по землі.
У злобі смертній землю рив,
Прокльонами хрипів.
На попіл край наш обертав,
Що підлістю посів.
Кричав про злато, заклинав,
Вводив в оману люд.
Та мертве око їв хробак,
Ішов йому каюк.
Безвісний месник, світла дух,
Що встав зі сліз людських,
Ударом влучним спис загнав
Гаспиду під язик.
Стрибнув востаннє куций чорт,
Луною крик пішов.
Злетів на мить, впав горілиць,
І смородом зійшов.
Сконав дракон. Та чи навік?
Ніхто не дасть зарік.
Останнім подихом струїв
Все окіл, пекельник.
І скільки сонцю не світить,
Траві не зеленіть,
Про чорну кров на сій землі
Нам пам’ятати слід.
Зловонне сім’я дасть плоди,
Їх мусимо знайти!
Роботу ватрі знов дамо,
Нікого не впусти!
Над сірим сонцем дим пливе,
Курище очі їсть.
Дві мертві цятки в пустоті —
Там дух імли стоїть.
Від сажі чорний схил небес,
Земля вся у вогні —
Безумне гасло «Вбий усих»
Палає на щиті.
До пекла шлях проторувать
Завжди простіше нам.
Драконоборець, стережись,
Не стань драконом сам. |
