Я забула себе з посмішкою на обличчі, у легкій одежі, без сльози і з позитивом у думках.
Я забула себе у темнотах теплої грозової ночі, у думках про тебе, на дев’яносто дев’ятому поверху World Trading Center, якого вже нема....
Я забула себе десь дуже далеко, занадто далеко. Занадто для себе, для тебе і для усього світу.
Я просто забула себе, а мене попереджували „Увага! Кінцева зупинка. Не забувайте речей!” Приїхали, забула я найголовніше – своє серденько, тобто тебе у своєму запеклому серці.
Я хочу випити чаю без молока, а з чимось теплим, наприклад, цукерками „Південна ніч”. Я дуже хочу на Південь, бо там багато чайок, моря і гір, височенних-височенних, і сонця, палючого-палючого.
Хочу пригадати.... |
