Холодний кам’яний палац.
Високі чорні стіни
Тримають склепіння неба.
У закутку вузького коридору
Застиг, мов вічність, страж.
Рисунок на броні укрив серпанок пилу,
Давно забутий герб взяла іржа.
Привіт, старезний бовдур,
Жорстяна душа.
Я знаю, так,
Колись, було, і в то́бі
Живеє серце билось. Вирувала
Гаряча кров.
Та темрява
Давно твоє чоло укрила.
І вже саме ім’я ніхто не пам’ята.
За що ж вмирав? Заради чого
Ти проливав кервавицю,
Свою й чужу? За забуття?
Сміюсь.
Мовчить бовван.
Аж краєм ока помічаю,
Як ворухнулася імла.
І стало зимно. Тиша. Тьма.
– Смієшся? Смійся.
Тендітне світло проринає,
Мов місяць молодий
Крізь мрич осінніх хмар.
– Допоки є живий, то невеликий гріх.
Дедалі
Обрис обладунку стає чіткішим.
І видно вже — не павутиння,
Позолота вкриває плечі.
– За що вмирав, питаєш?
Не так. Спитай за що я жив.
Жив. Не вмирав.
У тіні шолома зблиснув холодний
Гострий погляд. До місця прикував.
Не ворухнусь.
– Бовван…
Бовван живе під ясним сонцем, і думає
Що так належить бути. А коли
Тепло світила забирає ніч —
В безсиллі злому проклинає небо.
На мить замовк, і голову схилив.
Похмуро мовив
– Той я, хто цьому люду уночі
Не дав пропасти від наруги злої.
Хто обірвав тіней морозних танок,
І боронив до самого рання чужий покій.
Дух посміхнувся, погляд став ясним.
– Бо не чужий він. Плоть од плоті
Вони — це я. То ж знай —
Я жив за нас
Усих.
Примара блідшає. І тільки очі
Пронизують мене наскрізь,
Та голос все гримить
– О, так, моє ім’я не вписане в скрижалі цього неба.
Та я живу в тобі. Прислухайся до себе,
І скажи…
У білому тумані, як в каламуті скла,
Щезає він. Лише луна доносить
Останні звуки
– …а ти живеш за що?
Ізникло видиво.
В глухому закаморку я сам —
На пил зотлів панцер.
Знічев’я
Із праху зиркнув щур. Тихенько цокнув,
І в темряву утік.
О господи, хутчіше геть, до біса все, на двір!
Скоріш забути ту оману люту,
І жити як жилось.
Там сонце, там хмаринки золоті,
Там безтурботне літо на порозі.
А вечір — хто сказав що буде він?
Та ноги не несуть.
У грудях тисне, і в нутрі
Наривом скалки злої
Сверблять слова
– Хто встане — той безсмертя осягне.
Хто спить — той за чуже існує. |