В моїй головi – вiдлуння чужих думок,
Вiбрацiя слiв, руйнацiя свiту.
В моїй головi – сутiнки перших основ,
Та навiть не пробуй мене зрозумiти.
Я просто не хочу приймати тебе в собi,
Я просто не хочу пускати сюди кого-небудь.
Я вчора повiсив на дверях великi замки,
Я бiльше нiколи не буду виходити з себе.
Ти висушиш смуток i швидко розгониш тугу,
Розвiєш, як попiл, туман омани за вiтром,
Ти станеш Сонцем, i знову я оживу
Зiгрiтий свiтлом, твоїм лагiдним свiтлом.
І там, де вже вiчнiсть лежать снiги,
В глибинi, де крига дзвенить на морозах лютих,
Посерединi вiчної темноти
Оживе щось давно забуте.
Я забув, що так може бути.
Оживе, i почне рости,
І розпуститься теплим цвiтом.
Знищить залишки пустоти,
І я знову почну радiти
Бiлим дням, кольоровим ночам,
Океану життя, цьому свiту,
Просто тому що є такий – я,
І що ти – моя в цю хвилину.
Але так не буває завжди,
Я не буду тебе зупиняти.
І коли ти захочеш пiти
Стану знову повiльно вмирати.
Зникне Сонце, i крига знов
Вкриє серце моє надiйно.
Я вiдчую – холоне кров,
Умирає остання надiя.
В моїй головi – вiдлуння чужих думок,
Вiбрацiя слiв, руйнацiя свiту.
В моїй головi – сутiнки перших основ.
Нi. Я не дам себе зрозумiти. |
iGor