врожай
постинали золоте колосся
шепотіло-падало: не треба
позрізали золоте волосся,
поскидали жмутки просто неба
сивий дощик над стернею глипав
сірий вітер зйоршував рукою
струменіла стиха пісня хліба
пісня щедрості й земного болю
надвоє
бруд замісили на
обидві ноги
час поділили між наше і ваше,
між тут і там
світ невідплатні збирає свої борги
світло розводить нас різними берегами
важко брести і дивитися - ти ідеш
там, за рікою,
крізь вітер, холодні дощі
бо наді мною - небо наче живе
наче сльотою
співає моїй душі
змерзли обоє -
та в кожного дні свої
втома нарізно -
та наче зім"яла обох
ми не у двобої, просто обом болить
і на кінцевій обох перегоїть бог |
