Наші душі стали хмарами над містом, якого не існує понад 2000 років.
Наші сльози падають на Землю, яка зберігає керамічні уламки нашого життя.
Ми танцюємо між променями сонця, у місячному сяйві згадуємо своє буття.
Спостерігаємо за тим, як ти щодня здійснюєш 10000 кроків.
Як тебе час від часу ковтають залізні створіння та випльовують в різних місцях.
І в різнокольорових екранах ти живеш, не помічаючи котра година.
Як живеш так, ніби безкінечна твого життя на планеті хвилина.
І мета його збирати необхідний мотлох без краю і кінця.
Від нашого міста не лишилось і сліду, воно зникло назавжди.
Поховане в могилі під закам'янілою, сірою землею без квітів і трави.
Воно стогнало від ножів у спину, помирало від ударів булави.
Протягом століть захлиналося в сльозах і тонуло у крові майже завжди.
Наші душі стали хмарами над новим містом в якому тепер живеш ти.
Серед гігантських будівель, вічної метушні, душевної мерзлоти.
Ти намагаєшся бути постійно зайнятим, щоб не відчувати внутрішньої пустоти.
І час від часу ховаєшся від всіх у холодних стінах своє самоти.
Твоє місто тебе не помічає, давно уже не гріє, не захищає і не береже.
Заганяє в лабіринти, де занадто складним повинно бути все просте.
Бажання знищити все і зникнути звідси в тобі росте й росте.
Але ж ти інколи відчуваєш, що згори хтось тебе стереже? |
Правила
| +2 | Шедевр! Одно из лучшего здесь! |
| +1 | Понравилось |
| +0.5 | Что-то есть |
| 0 | Никак |
| -0.5 | Хуже чем никак |
| -1 | Отстой |
| -2 | Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза! |
|
Средняя оценка крео:
Проголосовавших: 9
! Голосование доступно только авторизованным пользователям |
|
|
