Наївся грибів з утра натощак.
Просиця рифма упорно: Ніштяк.
Нє, не моє, напишу по простому.
Корявим верлібром, шоб понятно.
Без метафор вичурних, і смислов двойних.
Так от... Гриби учора куплені, свіжі.
Укусні, деже жарить не... не нада.
Пішли за милу душу з хлєбом і соллю.
А дальше все по накатаній схємі. ну а шо...
продавщицф грибів не люди чи шо?
Прийшла моментально вона і сіла возле на пол.
Під столом тоєсть і заспівала пісень красівих
Мелодічних, задушевних і жизнєних.
Тіпа: Без мєня тебе любімий мой...
Поза якась у неї нова, необична.
Я поздоровкався, заспівв разом з нею
І предложив їй тоже трохи своєй снєді.
Не отказалась, покушала, прицмакуючи.
Вона всігда так: приходе і співать.
Да, це вона продає гриби ваозлє вокзала.
Всігда у неї купляю коли гарний настрій.
У неї все хароше і яблука і груші, і помідори.
Шо ни купи в неї все по дєлу.
Та ще й вона вмємтє з ситостю жилудка.
появляєця і радує душу своєй непосрєдствєнностю.
А мені для вдохновєнія вона підходе.
Сидить собі під столом співає, особенно не мішає
Даже наоборот, якось уєтніше з нею.
Як її звать не питав. Та й нашо. Яка разниця.
Аби душевно все і обоім нравилось вмєсє буть.
Щас допишу предложу їй остаця на деньок другий.
Мабуть думаю шо нада про неї написать
якусь вещь з натури тіки не красками.
Харшими, не нудними словами, так як є |
