намалюєш, буває, собі маршрут між зірками
і заснеш. туманом вкритий, просинаєшся,
а світанок все стер...
блукаєш отак, дороги не розбираючи,
на кожному перехресті озираючись,
шукаючи купель...
омити тіло, освіжити думки, згадуючи
як вже не було сил витримувати
вагу стель...
роздивляєшся топографічну мапу міста,
знаходиш і карабкаєшся на самі високі єбеня,
ще й на дерево віковє...
(воно, якогось, завжди в таких місцях)
поки чекаєш на зорі, корок вина "шшпок" -
червоне сухе позачергове...
втім, жодної ночі (як на тебе)
зоряне небо не буває однаковим і ти
малюєш маршрут наново... |
