Коли у тобі десь під ранок залишається тільки душа,
Вимочена в алкоголі і розстріляна думками,
Ти уже не зупиниш її і не скажеш їй: «Тихо, ша!»
Заткнись, згорнись, засни, обкладись вінками.
Замри, пливи по течії, не чіпляйся до слів.
Відміни всі стимули, кричи – не стримуйся.
З тебе, наче з куща, злітають тисячі горобців,
Тобто всі ті віруси, що вчепилися нам в серця.
Ти закурюєш і сонце яскраво бреше тобі:
Нічого, пройде, загоїться… |