дорослість нагоджується, мов патрульна машина,
коли поліруєшся пивом, сидячи на тротуарі.
коли знає напам'ять твої улюблені вина
бармен у знайомому кожною курвою барі.
коли розмова клеїться лише із самим собою,
коли звикаєш думати серцем, а не головою,
коли твоя внутрішня несвобода
через тебе, немов пішохід, переходить.
коли на прохання "можна, я тебе обійму?"
відмовляєшся, й сам не знаєш чому.
коли хочеться стати доглядачем колій
на, припустимо, південно-західній залізниці -
сидіти в будці на переїзді й дивитися, як проходить один нескінченний поїзд.
тож давай, виходь із себе на трасу,
що править землі за коштовну прикрасу,
оперезуючи, мов кольє,
все, що у тебе було і є, -
припорошені трави узбіч,
день, що минув і прийдешню ніч, -
прикрашаючи золотом заводським
шию країни про очі людські.
доки усі складові алгоритмів
не склалися, та й не мали складатися,
доки тіло твоє тобі говоритиме:
"живи, користайся". |
