1979 рік. Іхтіандр виходить з Барєнцева моря і прямує до пивнички. – Два по 150 і цукерочку, – каже він барменові. Дивне народження.
І ніхто не спитав «Чому?» Бо і так все було просто і невимушено, тихо й помірно.
Завжди прислухаюся до голосу внутрішнього моря, питаюся, чи довго чекати наступної зустрічі, годую диких чайок, засинаю на березі лиски…
До моря мене привчив дід – коли він повертався з роботи, першою фразою завжди було: «Погойдай-но люстру – бо не можу без шторму!»
Я люблю це місто, бо тут є море і самотні зимові вулиці…
Бажання, що загадувалися у моря, завжди збувалися.
Ішов, ішов, дивлюсь – Кулінський. Coool…
Він дуже любив море, чайок, Приморський бульвар. Він дуже часто подумки вертався в Одесу. Але зараз він їхав до Ворзелю, щоб побути наодинці. Його прізвище було Бабель. Дуже смішний, добрий і чудернацький чоловік. Може, вони зустрічалися там? Принаймні, Ваня мені про це нічого не розказував.
gdzie jest ten dom gdzie dziewczyna, kturą kocham [де той дім, де дівчина, котру кохаю].
Нехай будет счатье
Свет, добро, любовь, алькоголь и зачем это все
Ибо нехуй!!! Соплить :)~
Еще по пивасу???
Я люблю этот город за его странное желание не быть собой, за его наивное желание жить не как все. Любить и быть любимым.
Я не знаю, что это за листочек и что тут писать. Я люблю вечера, раз в месяц, когда никуда не надо идти. Ты можешь сидеть в компании самых близких, медленно пить вино и наслаждаться музыкой… И все!
Вы когда-нибудь изменяли? Вы знаете это ужасное чувство страха, боязни, что она/он узнает? И это замечательное чувство острых ощущений, значимости, чувство чего-то нового и прекрасного? И каждый раз по-новому. Изменив раз – не остановишься никогда.
Любить – значит принимать человека такого, какой он есть. И не воевать с ним. Никогда. Не пытаться перекроить на свой лад.
Я люблю тебя все-таки, родной. Без лишних «но» и «если». ∞
Но он же нытик!:)
[слід жіночої губної помади] |
