Порцелянове місто. Церква. Дерева-щогли.
Корабель серед льоду - занедбаний та хоробрий.
Від Різдвяних цілунків квітнуть червоним щоки.
Кольорові льодяники: півничок, павич, обрій.
Щось духмяне з дитинства - навариста добра юшка.
Ще ковточок - за маму, за тата, сестру та братика.
Любий Олє-Лукойє, цілуй мене ще дужче
За всіх тих, кого я кохала та потім втратила,
За всіх тих, хто не витримав, радше – хто й не тримався,
За себе, що зі мною і без. Подивися – вавка.
Поцілуй, де болить – у розхристане серце. Маузер
Не поцілить у хрестик, допоки ти в віриш батькові.
Але ж ти вже не віриш. Віршуєш. Мовчиш Журишся.
Відпускаєш на волю з грудей білооких вершників .
І в очах твоїх – найчорніші з гравюр Дюрера,
А за вікнами – найдивніші з картин Брейгеля.
Я беру у плацкарті колючу картату ковдру,
Як-не-як затуляю дірки у вагоннім череві.
Любий Олє-Лукойє, ти чуєш - малюк десь стогне.
Поспішай до дітей. Хай насниться й мені первісток.
Прибуваю о п'ятій - нуль-нуль. Мої сни кволіють.
І об’ява дзвенить - пенопласт, бите скло, застуда.
«Поезд номер дванадцять прибудет на третей колии»
І вже не розумію, прокинулась я чи заснула. |