я сьогодні забула одягнутися
ранок стягнув із мене ковдру сновидінь
залишилося тільки намисто із мрій
я ніколи його не знімаю
вітер одягає мене у свої подихи
намистини колишуться
наче хочуть зірватись
і полетіти до вирію
а там здійснитися
жаль іще далеко до осені
далі ніж до кінця світу
ти сьогодні забула одягнутися
подумки шепоче мені на вухо
моє відображення в очах вітру
я ж поправляю намисто із мрій
як найкраще вбрання
міцно тримаючи його
як останню одежину
та тільки-но вітер
підморгнув мені третім оком
мимохіть зачепивши своїми віями намисто
мрії розсипались
і покотились до вирію
не чекаючи осені
після кінця світу
Голо-совалка
Правила
+2
Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1
Понравилось
+0.5
Что-то есть
0
Никак
-0.5
Хуже чем никак
-1
Отстой
-2
Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: +0.2 Проголосовавших: 7
! Голосование доступно только авторизованным пользователям
Мета цього вірша - використати якнайбільшу кількість штампів? Мені навіть уявилося, як автор перекручує мозок на м'ясорубці, щоб написати оце. Нє, ну нафіга? -1.
---Сплюшка 5
дык нолито уже. нежность? спасибо, я закусываю.
---Окталлія 8
тут справа в тому, що емоції, навіть найсильнішої, найпоетичнішої, замало - над її втіленням треба працювати. вважаю, що тра цево переписати. посидіти, подумать. дати собі волю, а не папірець/екран із друком.