ніяк не заснути. ковдра, немов тороси
криги. рибиною плисти б до лунки.
і хочеться згадати про щось
важливе, й воно не спадає на думку.
«вітер з’являється, коли небо ще чисте,
поспіхом, звично зриваючи з кленів,
мов корінці від квитків, листя,
ще живе, ще майже зелене.
схиляють голови щоглові сосни. напевно
моляться, не стаючи на коліна.
кожна тримається за землю
міцніше, ніж він.
…
вмикається світло, й ураз гроза
глухне, немов би накрита дергою.
ритмічно пищить, здаючи назад,
аварійна машина обленерго.»
ночі нема кінця. час ущільнений, мов перга.
важливе завжди у трикрапках, на споді.
приходить пес, всідається у ногах
і дивиться в дощ, наслідуючи господарю. |