він сидітиме біля вікна, пригадуючи кривди
і правди, не рахуючи, втім, чого було більше.
потім прошамотить до дверей, повагом вдягнеться, і вийде до
моря, карбованого зморшками, як його обличчя.
мов кран портовий, просолений і кощавий,
схилиться до пристані, говорячи з притиском:
«до зустрічі, дівчинко, або, що певніше — прощай»
і, відвернувшись, продовжить дивитися
на кораблі, котрі, мов священні індійські корови,
стоять серед хвиль,ремигаючи корм,
на пацюків, що виповзли з тріщин довгобудови,
і нюхають вітер, очікуючи на шторм. |