* * *
Мурахи по шкірі… я думала, це минає
Аж оно воно – так, як і було в дитинстві
Коли із шерехом ніч по землі чвалає
Коли всередині жарко, що аж не спиться
Коли самотньо й годинник відбив початок
Годин на згадку, і спомини линуть, линуть…
Колись лякала темрява – чатувати
До ранку треба було її ворушіння
Тепер захлинається спомином мій порядок
Будуєш – наче рубаєш перед собою
А вже за спиною надійні тридцять із гаком
Й здається: моля стабільність – просто канатка
Яка над прірвою вклякла разом зі мною
Легке хитання – й мурахи повзуть, мурахи…
* * *
Опять, опять, в двадцатых числах марта
Приходит долгожданная весна
Сложнее уравнения Декарта
Доступней жемчуга с морского дна
И сослепу, со сна, с зимы незрячей
Мне слишком звонок - синий гул небес
И ветер до озноба и горячим
Мне кажется, и слишком голым – лес
И слишком удалённым и красивым -
Теперь и ожидание моё.
А вечер – дозревающая слива –
На все мои сомнения плюёт
И заставляет снова ждать и верить –
В рассветы, вёсны, в силу новых дней
И счастье осторожное – не мерить.
А брать и есть - весной оно вкусней. |
