Це може виглядати складним, проте життя у такий спосіб набагато яскравіше – бо це найперше та найпростіше, найвідповідніше. Хлопець обирає займатися музикою – отже кожна секунда його буття пов’язана з цим уподобанням, це саме ситуація з анекдотичної розповіді: “Хто такий меломан? Це та людина, котра прикладатиме вухо до щілини у дверях в душову кімнату, в якій стоїть оголена дівчина та співає пісень” Таке ставлення за наявності діяльності, що сприятиме створенню музики, призведе до того, що хлопчина досягне чудових результатів набагато раніше, ніж його несвідомий колега з музичного училища, котрий не працює з музичними талантами, що йому подаровано. Коли людина починає самопізнання за допомогою будь-яких психотехнік – за умови відповідного докладання уваги та волі, вона за якийсь час починає знаходити у собі відповіді на власні запитання – і виявляється, що все дуже й дуже просто. Перлз згадує дітей та екстаз – Ошо пропонує безперервний екстаз та безперервну дитячу цікавість “як уперше”, нескінченну свідомість та спонтанність, відчування злиття з оточуючим середовищем, котре живиться та існує завдяки одному принципові – Кохання. Євген Олексійович Торчинов запропонував дуже влучний жарт в своїй праці про трансперсональні стани та психотехніку, відповідаючи, як на мене, на будь-які питання стосовно аргументації щодо екзистенціальної виключності, наприклад, християнської релігії у контексті діяльності соціального інституту християнської церкви – і фактичної діяльності тих людей, що вважають себе християнами.
Торчинов: Религии многообразны, и мы не можем подходить к ним, исходя из такого европоцентристского критерия, как вера в Бога. Действительно, для человека, воспитанного в традициях европейской культуры и не имеющего достаточно основательного знания иных культур, вера в Бога кажется естественной основой религиозных представлений…, но профессиональный религиовед, разумеется, не может проявлять такую узость подхода и игнорировать как материал примитивных форм религии, так и великих религиозных традиций иных, нежели средиземноморская, цивилизаций.
― Критикуючи західну наукову парадигму, необхідно змінювати соціальне оздоблення західної цивілізації, що виявляється процесуально-історичним результатом запровадження подібної парадигми у безпосередньо-контактній діяльності носіїв опису – тобто всіх нещасних споживачів; змінювати становище, коли диктуватимуть моду на культуру перш за все гроші, багато грошей, про які всі мріють, влада та гроші – коли працюють задля гедоністичного артефаково-асексуарного задоволення власника-споживача, а не задля всіх, не задля Світу та Кохання, та Гармонії. З одного боку ми маємо чудовий приклад Христа, його богоподібність – з іншого боку ми маємо жалюгідну тривіальну маніпуляцію словами на сповідях, принципову жорстокість хрестових походів, і такий непомітний, на перший погляд, факт, що обидві світові війни народилися в умовах західної парадигми сприйняття, в самому серці християнського світу. З одного боку ми маємо непідвладні критиці досягнення планетарної наукової думки – з іншого боку ми бачимо грошикову запроданість історично відакцентованого менталітету християнських осіб, міфічного статусу аристократичного духу, гігантоманію європейського антропоцентризму, котрий уможливлює величезні багатства в одного для-себе, що отримує підтримку від фактичної розбещеності та зацикленості на особистісному – принципу прощення Господнього, котрий не вимагає відповідальності; неможливість співставлення психотехнічного контексту християнської релігії з її соціальною секулярною обкладинкою, котра обмежується відвідуванням церкви по святах, котра уможливлює образу, зверхність, тупість, ненависть як нормальну реакцію християнина.
Торчинов: Здесь следует отметить, что именно в рамках христианской цивилизации, и только в них, имел место глобальный конфликт религии и науки…только в рамках христианской цивилизации (ее западноевропейского варианта) выделились в чистом виде секулярный культурный комплекс и наука в современном смысле этого слова…в христианстве всегда присутствовал жесткий культурологический дуализм, объясняемый его гетерогенными истоками. Это было исходное противоречие между интеллектуализмом эллинских Афин и откровением иудейского Иерусалима. Христианские богословы, начиная с эпохи патристики, чувствовали насущную потребность рационального подкрепления откровения, точнее – демонстрации непротиворечивости, гармонии откровения и разума… что на деле привело к попыткам интерпретации библейских (в том числе и новозаветных) текстов с позиций единственной существовавшей в греческой ойкумене философской и научной традиции…последняя стала и орудием догматического оформления христианской доктрины. После крушения Западной Римской империи в сменившем ее хаосе и временной деградации эпохи «темных веков», только церковь оставалась элементом и фактором стабильности, а также хранительницей культурной и научной информации. Этот факт способствовал укреплению взгляда на информацию, как на монополию церкви, с одной стороны, а с другой – побудил саму церковь смотреть на себя, как на монополиста в сфере духовной жизни, включая науку и искусство.
― Можна стверджувати, що носії християнського світосприйняття насправді виявляються атеїстами – цілковитими атеїстами, оскільки інтелектом вірити в Господа – це примітивізм, оскільки досягти Господа можливо виключно через відчування, злиття – а саме психотехнічний аспект християнства не представлений на психічній карті пересічного християнина. Це певне безглуздя – вірити в щось лише тому, що це так тобі сказали, не відчуваючи того, що, відчуваючи, Христос, Павло, Петро, Августин, Аквінський або ікс намагалися пояснити. Смішно, але початкове невірне відакцентування якогось елементу може призвести до того, що ціла цивілізація буде знаходитися у невтішному становищі – таким чином у християнський парадигмі було зроблено акцент на інтелектуальні побудови, що були відірвані від свого чуттєвого витоку, та на соціальні експерименти політичного та економічного характеру, що користувалися з ненадійних уявлень. Торчинов пропонує зовсім інший аспект індивідуальної релігійності, аніж традиційний, такий, що знекровлює будь-які претензії на унікальність будь-яких догматів та сакральних текстів, оскільки релігійність затверджується виключно, як трамплін, як спосіб для досягнення значно більшого, аніж безперспективна інтелектуально-лінива віра в далекого, невідомого Бога по святах та на згадку.
Торчинов: Под религией мы будем понимать комплекс представлений, верований, доктрин, элементов культа, ритуала и иных форм практики, базирующейся на трансперсональном переживании того или иного типа и предполагающий установку на воспроизведение этого базового переживания...
― Ошо, жорстко критикуючи християнство, як соціально-історичний факт, як секулярний культурний комплекс, що запроваджувався через насильство, через нетерпиме ставлення до інших типів релігійності, що затверджувалося у економічній та політичній нерівноправності у соціальній структурі суспільства – з іншого боку відкриває самарянам очі, що шукають, на богоподібність людського принципу, підтвердженого Ісусом, вказуючи саме на тут-і-тепер відчування, на психотехнічний аспект діяльності-у-сприйнятті. Він критикує несвідомість, а несвідомість в умовах західної цивілізації затверджено саме принципом спадкової благодаті, котру, начебто, встановив Ісус, стікаючи кров‘ю на хресті, спокутуючи людські гріхи. Ісус дійсно стікав кров‘ю на хресті, але ж романтизував цей факт не Ісус, і відповідальність за гріхи несе той, хто їх уможливлює своєю діяльністю.
Торчинов: Базовым для этой религии является опыт основателя христианства, выразившийся, прежде всего, в переживании личностного и сущностного единства с Богом, рационализированном позднее в догмате о богочеловечестве Христа. С точки зрения церкви (тут – архіважливий момент, оскільки значення може мати тільки власний досвід, то такі заяви з боку соціальної надбудови слід ігнорувати) Христос является уникальной личностью, поскольку он был богочеловеком по своей природе. И в то же время та же церковь утверждает, что все верующие могут обрести (в ином эоне, «будущем веке», после Страшного Суда) богочеловечество по благодати, через искупительную жертву Христа… Другими словами, христианство не предполагает, что богочеловеческое состояние может быть реализовано здесь и теперь (по крайней мере, всеми верующими) и тем более, исключительно при помощи психотехники… Однако в принципе в грядущем эоне богочеловечество должно стать реальностью для спасшихся. А это богочеловечество и есть по существу воспроизведение опыта и состояния Иисуса Христа. На это указывают и многие евангельские тексты, явно противоречащие мнению о принципиальной невоспроизводимости опыта Иисуса. «Будьте совершенны, как совершенен Отец ваш Небесный»… |
