тепловозтепловоз.com

выйди за пределы восприятие без границ


В Тамбуре

22:54 Chinasky: мама прост...
21:14 Gurgen: а я не уме...
14:48 pliker: ---двері в...
14:02 дверь в купэ: О! привет ...
13:30 Алекс: Всем здрас...


В Камментах

12:39 pliker к iGor: скалки
21:42 Сплюшка к pliker: тоска
21:39 Сплюшка к iGor: скалки
09:34 ляляндра к murena: Потеря
16:03 pliker к Юджин: Холостяцкие вещ...


Вход
ник:
пароль:
Забыли пароль? Регистрация


Отдельные вагоны

Литконкурсы

Спам Басаргина

Багаж

Предложить в Лучшее

Книга ЖиП

...ДИЗМ

Автобан

Вова, пошел нахуй!
Последнее: 2018-09-14 16:08
От посылательнахуй

Спецтамбур для объявлений
Последнее: 2016-05-27 09:48
От wdr


Сейчас на сайте зарегистрированные:




Наши кнопки
ТЕПЛОВОZ.COM: Восприятие без границ!

Добавь кнопку Тепловоза на свой сайт!

Укр>Рус переводчик

Лента креативов
4 фев 2012 Clown666: Про ребят (14) -0.14 (10)    
4 фев 2012 [Имя было скрыто] Басаргин Сергей: Зловонная клоака дау... (37) +0.21 (15)    
3 фев 2012 [Имя было скрыто] Фэри: Сонное стихотворение (18) +0.31 (15)    
-> 2 фев 2012 Ivan Kulinski: література, яку ми пережили (44) +0.67 (12)    
1 фев 2012 Clown666: Мы. (38) +0.03 (16)    
1 фев 2012 Chinasky: Пилорама (33) +0.13 (15)    
1 фев 2012 олейна: 2 бурых сумбура (15) +0.57 (10)    


КРЕО2012-02-02 : Ivan Kulinski : література, яку ми пережили версия для печати печать с комментами

у моєму дитинстві було дуже багато книжок. єдина кімната маминої крихітної, проте своєї, квартирки на вітряних горах виглядала як читальна зала, суміщена з роздягалкою. затишку додавало лише те, що меблі були куплені в різнобій, книжкові шафки й полиці не підходили одна до одної та власне й до книжок, тому в них стояли загалом тільки видання стандартного радянського формату 84Х108 1/32, всілякі безконечні зібрання добротно видрукуваних і перевірених отк добротних перевірених письменників. інші, неформатні, книги тіснилися стосами у проміжку між шафами, полицями і стелею. предметами літературно незастосовними у кімнатці були стіл, диван і крісло. вони навіть виглядали так, наче зайшли до нас на гостину і під вечір збиратимуться додому. втім, згодом книги накопичилися і на столі, а коли я підріс і розвалив старе розкладне крісло, вони слугували йому за ніжки. якщо точніше — я підклав під крісло повне зібрання толстого. читати його все одно неможливо. книжки оточували мене скрізь. на антресолях громадилися ящики з дитячими книжками, на холодильнику — поезія і довідкова література. вільною від них територією був лише туалет. щодо читання в туалеті моя мама мала інтелігентське упередження.

пригадуючи ті часи, початок і середину дев’яностих, наші з мамою прогулянки києвом, які я любив найбільше в житті, мені не вдається виколупати з пам’яті бодай декілька днів поспіль, коли б жителі міста виглядали і поводилися радісно. кілька розрізнених моментів були, але були вони винятками. перший — референдум з приводу незалежності. я йду поруч з мамою на виборчу дільницю в дев’яносто третю школу. у одній моїй руці — український прапорець і повітряна кулька з рухівською символікою. другою рукою міцно тримаю мамину. на грудях у мене два значки — великий того ж-таки руху і маленький із прапором україни, якраз такий, які згодом почнуть носити народні депутати. в політиці я розумію зовсім мало, і тому мене просто розриває на шматки від радості. люди навколо теж схвильовані й веселі. у їхньому гомоні найчастішим словом є «тепер». схоже, ніхто з них, як і я, не думає, що дуже скоро «тепер» стане «тоді».

другим радісним, і то незмінно, для києва часом, котрий до того ж щороку повторювався, був день міста. для художників та інших творчих інтелігентів, у тому числі і для моєї мами, це була нагода підзаробити, продаючи на андріївці сувеніри. найкраще пам’ятається мені той день києва, коли злива добряче підтопила поділ. ми з мамою стояли під кленом навпроти входу в андріївську церкву, обоє в босоніжках, і потік теплої каламутної води сягав нам кісточок, приємно лоскочучи між пальцями. дощ перемагав клен, листя якого обважніло і пропускало воду потужними струменями, тож прихисток був умовним — замість душу на наші голови просто неба ми мали декілька відкритих водопровідних кранів під кленом. як частенько навесні, попри зливу, було дуже сонячно, і вода виблискувала всіма можливими кольорами. здається, той дощ — один із найщасливіших спогадів мого дитинства. ми дивилися крізь листя на небо, на сонце, на воду, чекаючи, коли все це припиниться.

прогулянки містом, на жаль, були не настільки частими, як мені б того хотілося. про школу розповідати не буду, ви й самі розумієте, що нічого веселого там не було. вдома ж мене оточували книги. в них можна було жити, знаходячи все, чого не було довкола. не скажу, що я так і робив. мені від початку якось важко було довіряти написаному, тобто занурюватися в літературний світ повністю, співпереживаючи героям. приблизно так само стосунки складалися і зі світом справжнім. але поза тим моє життя заразилося літературою від початку.

мені взагалі здається, що моє покоління настільки схиблене на літературі саме тому, що в нашому дитинстві це була єдина річ, якій можна було вірити. гратися цілими днями у дворі, як наші батьки, інтелігентні діти не могли. річ навіть не в тому, що нам це забороняли — здебільшого, ні — але гратися просто не було де. дитячі майданчики були захоплені й розхуячені старшими дітьми, які цілком в ногу з часом пристосували їх для розпивання алкоголю, куріння дикої безпонтової коноплі, якою заростали узбіччя провулків і газони під балконами, трахання своїх густомальованих подружок, вправляння у вільній боротьбі та інших позакласних занять. пам’ятаю, декілька разів я таки виходив у двір, з кимось навіть потоваришував, і ми зробили пречудову халабуду в альтанці під будинком. увечері того ж дня старші прийшли на майданчик пити пиво і, вражені незвичайною і загалом неприємною їм дитячою працьовитістю, спалили халабуду разом із альтанкою.

тож першою більш-менш надійною річчю у моєму дитинстві були книги. другою надійною річчю була земля, а точніше — велика її кількість у селі в моєї бабці. обійстя у бабці було велике, п’ятдесят соток, чималу частину з яких займала територія, що належала виключно мені: рів за городом, кущі дерези, акацієва посадка за хатою і величезний кущ бузку, посаджений прадідом ще до революції. бузок був центром моїх володінь, замковою горою, довкола якої я городив укріплення і виставляв чатові пости. під бузком було купа всякої потрібної всячини, яку скидали туди на «якщо пригодиться». старого зразка порожні газові балони, дірявий бідон для молока, габлі на бульбу, якими ніхто ніколи бульбу не копав, бо незручно, шматки високовольтних дротів і зогниле орало для плуга, корпус від великого двоконфорочного примуса… словом, справжні скарби. примус чомусь впирав мене найбільше. він здавався якимсь нетутешнім, я уявляв, наче це дослідницький космічний апарат, що впав у наш двір. але використовувати примус для гри я почав задовго до того, як прочитав про космос і побачив фото радянського місяцехода. прив’язавши до нього мотузок, я поволік примус по двору, створюючи жахливий шум. коли дорослі поприбігали дізнатися, що відбувається і чи спрямована ця акція конкретно проти курей, які, набачивши мене з таким дивним додатком, порозсідалися на паркані і низьких гілках горіха, я з гордістю повідомив: «це — моє кендечило». що таке кендечило, я їх не втаємничив. так, напевно, і почався мій особистий, якщо хочете, постмодернізм. зараз, працюючи у царині сучасного мистецтва, я часто бачу подібні ситуації. художники, намалювавши якусь чергову загадкову хуйню, називають її, приміром, «композиція №14», і, проходжаючи виставковою залою, ловлять кайф від кудкудакання мистецтвознавців.

хай там що, а ми виросли, і вже одне це саме по собі — мистецтво. але чи виросли ми зі свого кендечила, чи просто — подовжили мотузок, щоб мати можливість тягати його за собою далі? гортаючи переважну більшість книжок сучасних молодих авторів, принаймні, із тих, що продаються, бодай не за гроші, а за спілкування в інтернеті, я бачу в них те ж саме, що відбувалося зі мною, у моєму світі, і побачене мені не подобається. гортати доводиться достатньо швидко — для того, щоб не залипнути у цьому культурному шпалерному клеї дев’яностих, звареному із господарського мила і розбовтаному дитячою лопаткою (тою самою, металевою з довгою дерев’яною ручкою). діти виросли, і тепер їхніми іграшками бавиться їхнє життя. чи можна когось у цьому звинуватити? очевидно, ні. вони лише добирають малюнок із існуючих і клеять на голі стіни свого світу. вдаючи, що це і є стиль і взагалі що це загалом нормальний бізнес, потрібно лише достатньо надійно приклеїти.


Голо-совалка
Правила

+2Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1Понравилось
+0.5Что-то есть
0Никак
-0.5Хуже чем никак
-1Отстой
-2Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: +0.67
Проголосовавших: 12

! Голосование доступно только авторизованным пользователям






Перейти в профайл, отправить ЛС

Ivan Kulinski пишет:

ідіть ви (до дня незалежності)
нло в дорогу
біографія. епос учасників та гостей презентації у "дивані"
вітер в соснах
портато
пам’ять
ранок
ти будеш
Е40
«троянда, відквітнувши, увічнена назвою, лишивши довіку оголене ймення»*
виріст
література, яку ми пережили
любко, налий усім моїм друзям
коментар
ч. буковскі. смерть мухи у траві на маріпоза авеню (переклад)
світлечці
тільки б
кутній столик біля вікна
осінщина
просто
146К
 
... и еще 199 (!!!) креативов ...



Ivan Kulinski отстаивает:

Карл и Клара, или Страшная Сказка о Яйцах и Любви
роумінґ
троє
перший робочий день
Письменность
Постскриптум
Коротке пояснення до моїх віршів



КОММЕНТАРИИ


 Ivan Kulinski  1   (245511)     2012-02-02 21:18
особлива подяка даші штейнідзе за поштовх до написання цього есея.

машиніст! як би корисно було для прозових творів мати абзацні відступи!

 Фэри  2   (245513)     2012-02-02 22:16
+

 Та, что на ушко шептала  3   (245515)     2012-02-03 08:53
Ця тема стара як світ Але мені здається, що тільки час розсудить, хто майстер, а хто ремісник від літератури. І ще питання, наскільки це визначення потрібне для тих, хто просто не може не писати? Отож, Іванко, підняв тему.

ЗЫ: У меня есть несколько огроменных дореволюционных изданий русских классиков. Так вот, Пушкин, Гончаров и Толстой мне всегда помогают при замене штор на окнах. Мало того, что у меня нет стремянки, так еще и ростом не вышла.

 Намнаплеватьштейн  4   (245516)     2012-02-03 08:57
---Ivan Kulinski 1
от кулинаускаса слышу.

ничо не буду говорить.
пишешь хорошо.

 valeria  5   (245518)     2012-02-03 10:24
як на мене, шалено применшена кількість радості, яку відчуває дитина.

а коли підріс і розвалив старе крісно, то може було би полагодити його? і жоден "старшак" би не поваляв результати твоєї праці.

ну і зовсім не зрозуміло - "ми такі малесенькі інтелігентні діти, хочему саджати квіти на клумбах, а вони там трахають своїх разцяцькованих подружок". мм?

згадалося

"Остерегайтесь тех кто все время читает книги
Остерегайтесь также тех кто не переваривает бедность
Или гордится ею"

 олейна  6   (245519)     2012-02-03 10:58
щиро, я теж про це думаю - про схибленість на літературі, про сучасні кумендні книжки, які мені часто дарують і який нема віри

але написане мені не сподобалося, ні художньо, ні ідейно
за малюнки дитинства - дякую. Тим більше вони знадобляться: коли хтось робитиме біографічний нарис про Великого Кулінського - подякує

 олейна  7   (245520)     2012-02-03 10:59
---valeria 5
остерегаюсь)

 Сплюшка  8   (245521)     2012-02-03 12:07
написано тепло

 Ivan Kulinski  9   (245522)     2012-02-03 13:11
---valeria 5
шалено применшена? дівчинко, я і багато моїх знайомих виросли на картоплі з села. дорослі навколо мене, можеш повірити, були не в захваті від тодішнього життя, і дітям це передавалося. дотепер у мене практично немає знайомих, у яких не було би якихось психічних особливостей сприйняття світу, думаю, дитинство, що припало на 90-ті, зіграло в цьому не останню роль.
щодо крісла - радянські меблі часто-густо хєр поладиш. якщо тебе цікавить - я вмів робити все по хаті, включаючи сантехніку е електрику, з років 14. до толстого я вже ладив крісло кілька разів.
щодо "старшаків", як ти зволила казати, то ти, певно, не жила на окраїні києва в 90-ті. спалили, ще й як. можеш у мої мами спитати :) металеві гойдалки були зав’язані вузлами. ще й до тепер все це так само, правда, рідше побачиш, але так є.
ради бога, не говори про то, що не знаєш.
---олейна 6
це тіпа смішно ти поіронізувала? аа. а я думаю, що це таке. а це - іронія.
а серйозно - дехто вже пише) мені страх як не подобається)
навряд чи це може згодитися як повноцінні елементи біографії - надто вже типові речі, окрім кендечила, звісно.

 Yuta  10   (245523)     2012-02-03 13:14
я плюсонула

 Ivan Kulinski  11   (245524)     2012-02-03 13:30
ага, і ще подумалося: так, остерігайтесь. остерігайтесь категоричного ставлення до будь-яких речей, бо воно незручне для життя. вредниє мислі - так казали в совку.

 pliker  12   (245525)     2012-02-03 13:33
Ваня, тебе скоко лет? шо за брюзжание? Тяжёлое детство, деревянные игрушки. Он в 14 лет кресла ремонтировал! Подвиг на уровне ордена трудового красного знамени. Мужик никада не станет хвастацца тем, шо электрику в доме починил, или унитаз прочистил. Всё равно шо бабе выхваляцца сваренным борщём и вымытой посудой. пора взростлеть

 собака  13   (245526)     2012-02-03 13:34
ы, кендечило))) обрадовалась, как будто встретила старого друга)
есть такая сикхская мантра "ра ма да са", Вань, ты ж понимаешь, что я, ее услышав, сразу вспомнила предка муми-троллей) вот так и с кендечилом. но вообще заметила что у таких трепетно-дурноватых детских штук падает себестоимость, что ли, когда пишешь о них "для широкого кола". т. е. людей поперло и они себе забыли, а от кендечила как будто половину умыкнули. не?

 собака  14   (245527)     2012-02-03 13:38
---pliker 12
вообще ты конечно прав, но не суди. и про подвиг жеж вроди никто не кричит, тут наоборот самоирония легкая. я надеюсь канешна) потому что вообще смешно, когда кто-то к себе чересчур серьезно относится.
мужчине вроде и о любви кричать не положено, потому что он жеж мужик, ну так что ж теперь, стихов не писать? тут вроде все в контексте

 Ivan Kulinski  15   (245528)     2012-02-03 13:51
---pliker 12
чувак, это был ответ на вопрос. что касается выхваляния - то мне в этой ситуации до сраки боязнь показаться похваляющимся чем-либо, рассказывая о простых фактах, более того - я считаю такую боязнь чаще всего ханжеской заморочкой.
---собака 13
не, не умыкнули. никакого трепета по этому поводу после 100/500-го раза рассказывания моей мамой я не испытываю)

 pliker  16   (245529)     2012-02-03 14:06
---Ivan Kulinski 15
ты отца своего тоже чуваком называл?

 Olena Semenchuk  17   (245530)     2012-02-03 14:46
Прочла текст, прочла комментарии.
Создалось впечатление, что автобиографичность текста вызывала массу лишних эмоций у тех, кто его прочел. Лишних в том смысле, что слишком слиты в голове читателя авторпищущий и автор человекскоторымшашлыкинатепловозкежарим.
А это ведь разные люди. И говоріть мені шо хочте, але різні.
+ 1, але тоскно.

 собака  18   (245532)     2012-02-03 14:48
---Ivan Kulinski 15
ну да, ну да, не подумала

 Ivan Kulinski  19   (245537)     2012-02-03 14:58
---pliker 16
я его никак не называл. он бросил маму и меня, когда я еще не разговаривал.
без обид, бро, это просто форма обращения, я ничего плохого не имел сказать.
---Olena Semenchuk 17
та це не просто різні люди - навіть їх сприйняття власноруч написаного зовсім різне.

 pliker  20   (245539)     2012-02-03 15:18
---Ivan Kulinski 19
разные весовые категории предполагают разные формы общения. Думаю, крикнувший тебе первокласник "чувак, дай закурить", выгреб бы по полной.

 Chinasky  21   (245540)     2012-02-03 15:21
Ахахаха! О, йобнаврот, Иван, упади уже отожмись в упор лёжа 20 раз, а то не отстанет гадом буду.

 Ivan Kulinski  22   (245542)     2012-02-03 15:23
---pliker 20
да ладно, разные формы, разные категории. как "давай ёбнем" - одна и форма, и категория, а тут вдруг разные) а первокласнику я бы сказал "дядя, тебе уже пора здоровье беречь".

 valeria  23   (245543)     2012-02-03 15:58
---Ivan Kulinski 9
в 90ті я ходила в школу, гралася у дворі, жила в місті Бровари. це там, де насправді починається передмістя))

але дякую, що по-людськи відписав


 pliker  24   (245544)     2012-02-03 16:12
---Chinasky 21
а тебя не ебут, не совай ногами.

 Chinasky  25   (245547)     2012-02-03 16:36
---pliker 24
Как же не совать, сколько же, гололёд

 Ivan Kulinski  26   (245550)     2012-02-03 17:13
---valeria 23
я знаю, де бровари.
писав про те, що бачив, угу.
будь ласочка)

 олейна  27   (245559)     2012-02-03 20:59
---Ivan Kulinski 9
нє, я надто добре й надто серйозно до тебе ставлюся, щоб іронізувати. це в мене просто така манера висловлюватися
чесно, я не зрозуміла мети й ідеї написаного: тема є, стиль є, слог є, але ідея... для чого написано...
Про літературу , з якої ми виросли, я не повірила
розумієш?

---pliker 12
кста, мой первый борщ был в 11 лет - на вкус ниччо, но переварился и там плавали перегоревшие спички, на которые я уронила крышку кастрюли, когда он закипел, и прихватка. Довольно материалу для написания креоса?

 Ivan Kulinski  28   (245563)     2012-02-03 21:21
---олейна 27
а то вже не мені казати - для чого)

 олейна  29   (245564)     2012-02-03 21:31
---Ivan Kulinski 28
еххх...

 pliker  30   (245574)     2012-02-04 07:41
---олейна 27
та шо там є? вот первая попавшаяся фраза
" затишку додавало лише те, що меблі були куплені в різнобій,"
можешь мне обьяснить её логику?

 олейна  31   (245629)     2012-02-05 14:39
---pliker 30
нет, не могу, я многого не могу, особенно за гранями данного текста
а є - це є, я ж не сказала, що його багато, але мав місце бути

 Ivan Kulinski  32   (245634)     2012-02-06 01:02
---pliker 30
---олейна 31
ну даєте! підказка: передує цьому порівняння кімнати з читальною залою.


 pliker  33   (245636)     2012-02-06 07:59
---Ivan Kulinski 32
не может крошечная комната напоминать читальный зал. не может. не может разрозненная мебель создавать уют больше чем югославский гарнитур. извини, Ваня, но порой в погоне за красивыми словами и выражениями ты не сильно задумываешься над смыслом. имхо.

 Та, что на ушко шептала  34   (245637)     2012-02-06 08:45
---pliker 33
Паазвольте не согласится. Может, очень даже может быть уютно, в старом школьном маленьком читальном зале, с колченогими разрозненными стульями, фикусами, и самое главное, запахом книг. Именно этот запах и тишина виновны в уюте читален.

 pliker  35   (245638)     2012-02-06 08:53
"Именно этот запах и тишина виновны в уюте читален." - но никак не разрозненная мебель. Вы только подтвердили мои слова.

 Та, что на ушко шептала  36   (245639)     2012-02-06 08:59
---pliker 35
Да ладно, Ваня описал комнату глазами ребенка, она для него была уютной безо всякого анализа. Это сейчас мы можем размышлять почему так а не эдак, не в деньгах счастье и т.д., а в то время больше ощущениями жили. Комната для него была уютна и точка. Я, лично, ему поверила. Достаточно искренняя штуковина.

 pliker  37   (245641)     2012-02-06 09:21
"дитячі майданчики були захоплені й розхуячені старшими дітьми, які цілком в ногу з часом пристосували їх для розпивання алкоголю, куріння дикої безпонтової коноплі, якою заростали узбіччя провулків і газони під балконами, трахання своїх густомальованих подружок, вправляння у вільній боротьбі та інших позакласних занять."

Это тоже описано глазами ребёнка? при желании можно оправдать любую галиматью.

 Та, что на ушко шептала  38   (245642)     2012-02-06 09:33
---pliker 37
И такое имеет место быть. Почему в детских садах ввели крепкие замки на калитках, ночных сторожей и усилили заборы? У меня во дворе до сей поры раздолбанная детская площадка, и рядом доминошный стол стоит. Днем доминошники матом весь двор кроют, а ночью туда приходит мОлодёжь и творит все вышеописанное в крео. Местные активисты этот стол регулярно собачьим дерьмом обмазывали, даже в Днепр скидывали (я рядом с набережной живу), но не помогает. Уже лет 20 наблюдаю эту картину маслом.
Я не думаю, что Ваня ставил перед собой цель писать весь текст только на основании ощущений ребенка.
Ой, чтой-то разошлись мы с тобой.

 pliker  39   (245643)     2012-02-06 09:43
---Та, что на ушко шептала 38
пока писал, глаза менялись:
то густо наливались кровью,
то детской искоркой сияли,
то вылезали, словно совьи.

 олейна  40   (245664)     2012-02-06 15:18
---Ivan Kulinski 32
я - пас

 Ivan Kulinski  41   (245666)     2012-02-06 15:24
---pliker 33
огоо. затишок для кожного свій. в читальному залі меблі однакові, зазвичай. мене, наприклад, верне від гарнітурів. я ненавижу "добре обставлені" квартири і до їх власників як правило ставлюся з підозрою. верне навіть від "функціональних" сучасних кухонь. я там почуваюся зайвим. набагато затишніше, коли меблі зібрано в різнобій, а ще краще, якщо якась їх частина зроблена власноруч. згадався оце лофин підвал ) там затишно.
і ще. чомусь подумалось. батєнька, страшно уявити,як ви "розумієте" пісню:
"Они говорят: им нельзя рисковать,
Потому что у них есть дом, в доме горит свет.
И я не знаю точно, кто из нас прав,
Меня ждет на улице дождь, их ждет дома обед".

 pliker  42   (245667)     2012-02-06 15:39
---Ivan Kulinski 41
твої страшні припущення виправдовуються.

Дома ждут их два студента,
пойманные в эту среду.
Собирается к обеду
вся семейка людоедов.

 нежная блондинка  43   (245993)     2012-02-23 17:32
я однажды напилась, зашла на тепловоз и громко читала подружкам по-украински.мы так веселились, травы не надо ^)
я абажаю этот смешной и нихуя непонятный язык да :^)
узбіччя ы майданчики лоскочучи какие смешные слова
попри зливу - это что-то вроде ПОКАТИ СЛИВУ?

 Ivan Kulinski  44   (246081)     2012-02-25 13:54
---нежная блондинка 43
нет, это что-то вроде "несмотря на ливень", только русские соответствия часто проигрывают в поэтичности, так как сам язык беднее.



НУ ЧТО?

Отправлять сюда комменты разрешено только зарегистрированным пользователям


ник:
пароль:
Забыли пароль? Регистрация
Вход для Машиниста Tепловоза
©2000-2015 ТЕПЛОВОZ.COM