зрештою одного дня будь-хто з нас, підійшовши до тютюнового кіоску,
дивиться на кольорові пачки і зачудовується,
і коли підштовхують у спину, мовляв, роздупляйся, бо ж черга,
і продавщиця запитально визирає у віконечко,
він каже їй, очевидно, «дайте мені сигарет».
«яких?» — питає вона.
«та все рівно», — відповідає він.
рано чи пізно ти розумієш, що назви речей навколо
не мають жодного сенсу, тимчасом складаючи твоє оточення,
якщо подумати, приміром, про приморський бульвар, —
бульвар біля моря названо приморським,
добре, що не причорноморським, — думаєш ти.
можливо, саме топонімія і створює нас такими,
якими ми є — з недовірою словам і речам,
людьми з невпевненим сприйняттям дійсності,
можливо, саме тому ми, навіть влаштувавши життя,
до скону не можемо покластися на його справжність.
я уявляю собі, як коли-небудь зберу всіх своїх друзів,
усю цю компанію диваків, жоден з котрих ні в чому не впевнений,
навіть якщо у нього «все нормально»,
а таких небагато, зазвичай у моїх друзів нічого не нормально,
вони навіть похваляються цим,
правда, іноді вони втомлюються, і тоді
засідають в якомусь офісі, покурюючи на кар’єрних сходах,
будують будинки, одружуються, навіть вагітніють.
та коли до «нормального» лишається кілька кроків, їх чомусь обламує,
і вони плюють на все і пускаються берега,
загалом алкогольного,
або ж починають відчайдушно сумувати,
стаючи кислими, мов кримське вино домашнього виробництва,
і підозріливими, немов привокзальні патрулі:
«слухай, мені здається, що все якось не так», —
кажуть вони мені,
і я погоджуюсь.
так от, я зберу їх усіх,
скільки б їх на той час не лишилося,
у якомусь барі на контрáктовій,
з музичним автоматом і огрядною барменкою в леопардовому фартушку,
і скажу таке:
любко, налий усім моїм друзям!
і доки ти наповнюєш віскарьові келишки «козацькою радістю»,
нехай наповнюється наше життя
тим, у що нам так важко вірити —
фотознимками, есемесками, магнітиками на холодильник,
освідченнями у коханні тощо.
нехай собі повниться сумнівами.
бо в такому разі наша смерть, не маючи, окрім слова,
відомої нам форми,
взагалі не існує. |