Ми ходимо в цьому снігу, як померзлі комахи,
В кишенях чужих зігріваємо зимні долоні…
Допоки ти в серці моєму живеш у vip-зоні,
Хтось інший у мій міокард забиватиме цвяхи.
Наснилось мені, що я ріжу зап’ястя об струни
Твоїх неприборканих прагнень і прав на свободу.
Допоки ми ще не впустили минуле у воду,
Скажи мені, як же нам вийти з невігластва гуни.
Скажи мені, як твої руки, і рими, і ритми
Забути без зайвих турбот і почати це соло.
Коли ми удвох, нам бракує чи перцю, чи солі.
Коли ми окремо, нам просто бракує повітря.
Прийми мою дяку за все сьогоденне й колишнє,
За гостросюжетність, за лірику і за саундтреки.
Прийми мою дяку за те, що ти завше далекий,
А, отже, навіки непізнаний, наче всевишній. |
