Розжарена літньою спекою коробка автобуса була схожа на величезну духовку з колесами, яка утримувала в своєму пеклі людей і одночасно рухалася, керована одним з полонених.
Серед них був і Він. Нудні години подорожі...
Він, за звичай, дрімав, або тупо спостерігав за пасажирами, які теж були не в захваті від усього, що з ними відбувалося. Інколи повертав голову до вікна, яке ніби екран телевізора пропонувало нові і нові сюжети, нахабно змушуючи дивитись на все те, що крізь нього хотіло попасти в очі.
Його сусідка, дівчина років 17-ти, повернулася до вікна і схилила голову на поручень крісла. Всі його наміри розпочати розмову так ними і залишились. Спить. Вирішив він. Від нудьги і спеки його розморило до справжнього сну.
Прокинувся не сам, мабуть від галасу сільської тітки, яка проспала свою зупинку.
Автобус спорожнів. Він не любив штовхатися в черзі перед виходом, тому терпляче дочекався, доки всі не вийшли. Дівчина так і залишилася в тій позі, яку вона прийняла на початку рейсу. Його це не дивувало, бо хотів вже вставати, та все ж почав сіпати її за плече, намагаючись розбудити. Раптом вона м'яко з'їхала на підлогу автобуса і залишилась лежати між сидіннями... Відкриті очі, мабуть, ще й досі бачили картинки за вікном, яскраво прикрашені наркотичним дурманом. В скоцюрбленій лівій руці був затиснутий шприц з залишком темної рідини. Він навіщось почав бити її по щоках і кликати на допомогу. Даремно, її вже не було на цьому світі близько години. Звичайне передозування... |