Тієї зими ми помремо від правди, яка нас накриє.
Коли ти з якогось Сан-Ремо вернешся в якусь там Росію.
А, може, з якогось там дива зустрінемось у Закопанах.
Ти будеш, як завше, вродлива. Я буду, як завше, п’яний.
Засяють на листі дерев померлі птахи снігопаду.
Ти знову приїдеш до міста лева, а я тобі буду радий.
І я заховаю від зради, від граду і навіть гадів
Твоє напівсонне фаянсове тіло у пір’ї, сльозах і праді.
Не треба, кажу ж, не треба ніяких прощань хустинних.
Гостинність моя, як небо, не стала, на жаль, а змінна.
І досі немає винних, у наших неспільних планах.
Ти будеш, як завше, сильна. Я буду у Закопанах.
Засяють на листі дерев померлі птахи снігопаду.
Ти вийдеш з метро – це уже кінцева, а я знову вийду з ладу.
І, щоб вберегти від обмежень, борщів і занижених планок,
Я, мила, зітру тебе з пам’яті перш, ніж приїду у Закопани.
Я, мила, зітру тебе з пам’яті перш, ніж приїду у Закопани. |
