У темряві жовтневих вулиць
вже пролітає мертве листя,
і перехожі сплять, як мухи.
Вже наші обопільні рухи
не збурюють ночей сусідів.
Ми сидимо у мушлях мідій,
уже старі чи ще убогі…
І наші роздуми розлогі
перетинаються нечасто.
Мабуть, на щастя.
Так, на щастя.
Хоч важко в цих осінніх нотах
знайти себе і сенс, і спокій.
Коли загублений, мов голка,
ти все розгадуєш без толку
великий задум Програміста,
а за вікном мурашник-місто
все зваблює яскравим крамом.
Базар не стане нашим храмом.
Брехня не стане нашим гаслом.
Мабуть, на щастя.
Так, на щастя.
Тепер я бачу, що насправді
ми висимо на суперструнах.
Що ми прийшли з сузір’я Ліри,
і що без міри ллється миро.
Що меркаба твоя іскриться
не гірше, ніж новий Ленд Ровер.
І ти готовий. Я готова
до незнайомої дороги.
Ми всі круті, як діти Бога. |
