Коли влітку, на іншому березі Ніла,
ти змиваєш свій грим і чекаєш на принца,
засинаєш в обіймах звірят білокрилих,
я все думаю: що там – під лапами Сфінкса.
Я все думаю: хто там, у серці твоєму,
оселився так міцно, так вперто, так в’язко.
Я дзвоню і питаю – ти змінюєш тему.
Я все думаю, що значать символи Наска.
Вже на звук тонкострунних пісень твого тіла
всі сповзаються, мов безхребетні солдати.
Наче сцинк синьоротий, я лізу зі шкіри,
щоби коди секретні твої розгадати.
Я все думаю, що ти хотіла сказати.
Ти махаєш червоним – ця ніжна корида
не дає мені спитись і просто поспати…
Ти така невідкрита, немов Атлантида.
Вчора чорний пегас пролетів поміж нами.
Я вже склав свої речі, ти склала свій пазл.
І вимолюють змучені мантрами лами,
щоби ми були різні, але ми були разОммм… |