Сонце припікає, відчувається.
Абрикоси падають з дерев.
Мила моя зовсім не пручається,
Тож веду її у тихий сквер…
Вітерець потрохи нас облизує.
Цвіркуни стрибають у траві.
Я собі іду і щось насвистую.
Купідони шепчуть в голові.
Сядемо в альтанці, поспілкуємось.
Очі мов благають: ну почни !?
І про все на світі враз забудемо,
Як по шкірі попливуть човни.
Як по горах, ріками бурхливими,
Лився я по тобі, омивав…
Ти на мене нападала хвилями.
І хитало штормом наш вігвам. |
